Навесні 1942 року в окупованому Києві шеф хлібозаводу №1 Йосиф Янович Кордик (за національністю – моравський чех, тобто “фольксдойче”), який любив футбол до самозабуття, до війни не пропускав жодного матчу і добре знав усіх київських майстрів шкіряного м’яча, якось зустрівся на Євбазі (так званий єврейський базар на Галицькій площі – нині площа Перемоги) з воротарем київського “Динамо” Миколою Трусевичем, який, як і багато інших футболістів, був покинутий владою більшовиків напризволяще в місті. Звісно, він одразу ж захотів хлопцеві допомогти й запропонував йому та його колишнім одноклубникам по “Динамо” роботу на своєму заводі, переслідуючи мету відродження футболу в Києві й створення знову першокласної команди майстрів футболу. Відмовитися від такої пропозиції, яка в той час нагадувала не інакше як дар Божій, зголоднілим і виснаженим футболістам було б просто дивно, адже це була справжня постійна робота, яка перш за все вберігала їх від відправки до Німеччини, а головне в голодному Києві давала можливість хоч якось вижити. Кордик пропонував влаштувати на роботу всіх динамівців, які б цього забажали, а в подальшому домігся офіційного дозволу на право проводити постійні тренування і матчі команди хлібозаводу на полі стадіону “Зеніт” (заводу ім. Петровського) по вул. Керосинній, 24 (нині вул.Шолуденка) на розі з вул. Лагерною (потім – Казарменою, а нині – маршала Рибалко). Раніше там розміщувався один з таборів для військовополонених в покинутих казармах військового училища, який окупантами був ліквідований 1942 року за відсутністю необхідності.
Микола Трусевич, не гаючи часу, зустрівся з Макаром Гончаренко, що підробляв в той час як швець, і знайшов у того теж позитивний відгук на пропозицію Кордика. Вони терміново зібрали динамівців Михайла Свиридовського, Івана Кузьменка, Федора Тютчева, Олексія Клименка, Михайла Путистіна і Павла Комарова й вирішили погодися на працевлаштування на хлібзаводі на будь яку роботу. Їм запропонували простеньку роботу у дворовій бригаді різноробочих, і в їх обов’язки входило виконувати вантажні роботи, підмітати подвір’я тощо. У вільний час вони, звісно, грали у футбол, для чого, власне кажучи, й були прийняті на роботу.
До них незабаром приєднався і колишній гравець “Локомотива” Володимир Балакін. Таким чином, на заводі влаштувалися працювати 9 осіб. Для укомплектування команди необхідно було ще хоча б двоє-троє хороших гравців, і Кордик не заперечував, коли до дев’яти його працівників приєдналися Георгій Тимофєєв і Олександр Ткаченко, а пізніше й Лев Гундарєв, які в цей час служили… в поліції. Проти цього й там ніхто не заперечував, тому що повноцінну команду в Українській поліції сформувати так і не вдалося. Ніхто не заперечував і тоді, коли в команді став грати ще й Микола Коротких, який в цей час працював кухарем у їдальні для спортсменів українського товариства “Рух”. Ось ці гравці й утворили ядро футбольної команди цього заводу, яку спочатку хотіли назвати “Рекорд”, але потім вона отримала найменування – “Старт”, під яким її в кінці травня 1942 року і зареєстрували.
До речі, на хлібозаводі була посада й уповноваженого по спорту- її посідав якийсь Григорій Осіюк, а капітаном команди гравці обрали Свиридовського.
Дуже цікавим є офіційний документ, виявлений в Державному архіві Київської області (фонд №Р-2356, опис 6, справа 207), завдяки якому можна стверджувати про дату утворення цієї команди:
Підтвердження викладеного: Brot – und Makkaronifabrik Kiew Dechtiarowska 13 ДО КОМІТЕТУ ФІЗКУЛЬТУРИ № 09 27/ V – 42 р. ТА СПОРТУ МІСЬКОЇ УПРАВИ Київський Хлібзавод № 1 просить зареєструвати добровільну футбольну команду заводу. Склад команди при цьому додається*. ДИРЕКТОР ХЛІБЗАВОДУ № 1підпис / ЧЕБАНЮК /
* На жаль, доданий до листа перелік команди, в архіві відсутній. |
Такий же лист з проханням “дати у розпорядження заводу “Стадіон”, що містіться по вул. Керосинній” було направлено 28.05.1942 р. і до Міської управи, однак, на ньому стоїть резолюція, датована 1.06.1942 р.: “По согласованию в штадткомиссариате – ОТКЛОНИТЬ. Тренування проводить по утвержденному календарю“.
Надзвичайно цікавим є і лист хлібозаводу до Секції фізкультури та спорту від 4.06.1942 р. з проханням виділити для команди “Старт” інвентар: бутси, труси, футболки, гетри, наколінники, м’ячі та сітку для воріт. За винятком бутс і трусів все було виписано вже 19 червня. Ось звідки у команди “Старт” з’явилося 12 червоних футболок. Вони були надані самої Секцією фізкультури та спорту (звісно, ця секція червоні футболки своєму дітищу – товариству “Рух” не пропонувала, ось вони й “валялися” на складі в достатній кількості. Так що про виявлений патріотизм динамівців, які грали у червоних футболках з німцями в “матчі смерті”, краще було б все ж помовчати. До того ж і німці грали частенько в червоних футболках, бо це ж колір і їхнього прапору.
Також добре відомо, що саме в червні 1942 року керівник Секції фізкультури та спорту В.М.Снетенчук у своїй доповідній записці на ім’я заступника Міського голови рекомендував: “…протягом сезону провести низку показових виступів кращих спортсменів з різних видів спорту і зокрема спортивні зустрічі по футболу як між місцевими українськими командами, так і між командами українців і німецьких військових частин“.
|
Офіційно футбольний сезон 1942 р. було відкрито в окупованому Києві вже 7 червня матчами на стадіоні Палацу спорту (Республіканський стадіон, пізніше перейменований в Український). Грали спочатку німецькі команди штабної роти військово-повітряних сил та служби забезпечення однієї з дивізій, а потім команди товариства “Рух ” і хлібозаводу (тоді ще назви “Старт” у команди не було). Цей матч був першим офіційним матчем команди “Старт” в сезоні 1942 року.
Вже в цей час в місті з’явилися й афіші про проведення футбольних матчів. На них, як правило, були вказані склади команд. У Науково-дослідної бібліотеці Центральних державних архівів України у Києві збереглися ці афіші, які насправді, як виявилося, великого розміру (80х95 см) й майже всі кольорові, їх наклад невеликий – по 100 примірників на кожен матч. Виготовлені вони були в друкарні Київської книжкової фабрики. Мабуть кольорові примірники призначалися для розклеювання в місцях розміщення міської управи й різних німецьких структур влади.
А вже 21 червня відбувся перший матч “Старту” і взагалі перший матч у Києві з командою окупаційних часин, тобто саме ворога. На стадіоні “Зеніт” команда “Старт” зустрілася зі збірною командою угорського гарнізону (в Києві крім німецьких частин розміщався ще й союзний з німцями гарнізон угорських військових частин). У цьому матчі команда “Старт” перемогла ворожу угорську команду з рахунком аж – 7:1 (у деяких сучасних публікаціях необгрунтовано зазначено рахунок цього матчу – 6:2). Й нічого не відбулося за те що кияни перемогли окупантів.
|
А 28 червня відбувся вже й матч з німцями, а саме зі збірною німецької артилерійської частини (Матч №2 з окупантами). Цього разу “Старт” здобув перемогу з рахунком – 8:2. І навіть німці не виразили ніякого невдоволення й сприйняли поразку як належну в спортивному поєдинку.
5 липня на стадіоні “Зеніт” був проведений матч між “Стартом” і ще одною місцевою командою – “Спорт”. Цей був п’ятий матч “Старту” (у деяких радянських друкованих виданнях було зазначено, що цей матч був з командою румунської військової частини, проте достовірно відомо, що в місті в 1942 році румунських військ не було. Мабуть під часи створення легенди про “матч смерті” дуже не хотіли згадувати , що в Києві було кілька місцевих футбольних команд). До усього, результати матчів спотворювалися з року в рік, від публікації до публікації, так як вони були отримані зі слів очевидців або учасників матчів. На жаль, пам’ять їх підвела. А от місцеві газети того часу “Нове українське слово” та “Последние новости” наводять результати досить точно, навіть підводять сумарні підсумки після кількох зустрічей.
Підтвердження викладеного:
“Сейчас, после 8 месяцев освобождения Киева от большевистского ига, снова начинает возрождаться популярнейшая спортивная игра – футбол. Часть киевских футболистов вывезена большевиками, но часть осталась и, как только наступила весна, начались тренировки футболистов на зеленых полях уцелевших стадионов. Сейчас в Киеве имеются две футбольные команды. Одна – товарищества “Рух”, молодая, способная, но недостаточно натренированная и сыгранная команда, и другая, 1-го хлебзавода – “Старт”. В этой команде с запасными сейчас насчитывается 14 человек. Большинство из них давно уже известны киевским “болельщикам” по большим матчам. В основном это коллектив бывшей киевской команды “Динамо”. Тут играют такие известные игроки, как Трусевич, Кузьменко, Свиридовский, Комаров, Гончаренко и др. Вторая половина подобрана из наиболее способных игроков других расформированных спортивных обществ и команд. Футболисты “Старта” начали тренировку примерно месяц назад, тогда же состоялся и первый матч с командой товарищества “Рух”, который закончился победой “Старта” со счетом 2:0. Все четыре официальных встречи закончились победой “Старта” со счетом 7:1, 7:1 и 8:2. Таким образом, команда за четыре матча забила сама 24 мяча, пропустив в свои собственные ворота только 4. Все же нельзя сказать, чтобы в игре этой команды видна была особенная сыгранность, да и нельзя требовать этого: ведь команда играет всего месяц–два, а для полной координации действий между всеми игроками надо много времени. Сейчас команда регулярно тренируется два раза в неделю на стадионе “Зенит”. Стадион этот отдален от центра города, однако при хорошей погоде, во время встреч на поле, трибуны всегда полны, и снова в Киеве раздаются резкие свистки судьи и удары по мячу, радуя сердца закоренелых “болельщиков” Р.Д. ” (газета “Последние новости” (Київ) №29 за 6.07.1942 р.) |
12 липня в Києві відбулося офіційне відкриття Українського стадіону (до цього – стадіон Палацу спорту, а до війни й після неї – Республіканський стадіон ім.М.С.Хрущова, нині – НСК “Олімпійський”), за програмою якого проводився й футбольний матч “Рух” – німецька частина “DV” (Матч №3 з окупантами), в якому перемогла команда “Рух” (рахунок, на жаль, не відомий). Фактично супротивником була команда німецьких залізничників, але скомплектована поспішно, і яка серйозно не готувалася до цього матчу. Ось вже не тільки “Старт” перемагає команду німецьких окупаційних військ, але навіть і “Рух”, але жодних репресивних дій з боку окупантів ми не бачимо.
Після цієї поразки німецькі залізничники значно посилили свої ряди більш “гідними” представниками залізничних військ і, у зв’язку з тим, що “Рух” їм у матчі-реванші відмовив, то вони запропонували зіграти матч “Старту”. І цей матч відбувся 17 липня саме з німецькою командою RSG – збірної залізничників (помилково в сучасних виданнях вказано – PGS). Однак німці мабуть розраховували на супротивника подібного “Руху”, тому помилилися, й їх чекала знову поразка і на цей раз з рахунком – 6:0.
Підтвердження викладеного:
|
19 липня команда хлібозаводу “Старт” приймала команду угорської військової частини MSC Wal (помилково в сучасних виданнях вказано MSG). І знову перемога “Старту” – 5:1.
Підтвердження викладеного:
|
26 липня відбувся матч-реванш з оновленою угорської збірної – командою GK “Szero”. Дуже завзятий матч закінчився на цей раз скромною перемогою “Старту” з рахунком 3:2.
Підтвердження викладеного:
|
Відома фотографія, зроблена перед початком матчу 26 липня, на якій добре видно усміхнені обличчя суперників. Хоча треба все ж відмітити честь і відвагу гравців “Старту”. Секція фізкультури та спорту виділила гравцям команди футболки червоного кольору, але вони не боялися їх одягати, хоча добре розуміли, що це безумовно все ж таки мало якесь значення для глядачів.
Цього ж дня, 26 липня на Українському стадіоні команда спорттовариства “Рух” зустрічалася, як повідомлялося в газеті “Нове українське слово” за 26.07.1942 р., з “найсильнішою німецькою командою “Flakelf” (Матч №7 з окупантами). Це була команда, вірніше збірна німецьких протиповітряних військових частин в Києві – “Flakelf” (“Flieger-abwehrkanone” – зенітна гармата), але аж ніяк не команда льотчиків, і про “Люфтваффе” і мови бути не може. Українські футболісти у цьому матчі програли (на жаль, рахунок невідомий).
Перемігши “Рух” німецькі зенітники вирішили довести, що можуть перемогти усі без винятку команди в місті, тому одразу домовилися 6 серпня зустрітися саме зі “Стартом” (Матч №8 з окупантами). Але в цьому матчі німці вперше зазнали серйозної поразки – 5:1.
Підтвердження викладеного:
(газета “Нове українське слово” (Київ) за 6.08.1942 р.) |
І ось після цього матчу першими в матчі-реванші з командою “Flakelf” бажали зустрітися футболісти “Руху”. Звичайно, вони перший матч програли і, справедливості заради, роблячи заявку на матч з “Flakelf” на 9 серпня вони ще не знали, що інша київська команда переможе їх суперників з такою значною перевагою. Проте доля розпорядилася інакше. Німці відмовилися від ще однієї зустрічі з уже переможеними ними і вважали за честь зустрітися в матчі-реванші зі своїми кривдниками – саме “Стартом” .
Підтвердження викладеного:
(газета “Нове українське слово” (Київ) за 9.08.1942 р.) |
Таким чином, наступний матч “Старту” відбувся 9 серпня знову з командою “Flakelf” (Матч №9 з окупантами), але вже в посиленому, можливо й льотчиками, складі. Це був матч-реванш, і про це було офіційно зазначено в афішах. У цьому матчі, мабуть, на карту були поставлені й подальші долі гравців “Старту”. Вони це безумовно якось все ж відчували. До речі, цей матч судив німецький арбітр. Але й у цьому матчі була перемога – 5:3 !!! Багато пишуть, що їм навіть натякали про те, що краще було б для всіх, якби вони програли. Але ніякого документального підтвердження цьому немає, а вірити творцям безлічі “легенд” просто недоречно.
До того ж, відома ще одна фотографія (наведена наприкінці цього нарису), зроблена після матчу 9 серпня кимось з німців, на якій також добре видно усміхнені обличчя суперників. Матч проходив в нормальній спортивній обстановці, особливих грубощів ніхто не пам’ятає, нарікань на суддівство не було з обох сторін. Й до цього декілька матчів судив німецький обер-лейтенант на ім’я Ервін, який відзначався тим, що частенько вилучав з поля гравців, які дійсно порушували правила гри, за що його всі футболісти цінували і поважали. І взагалі усі матчі, особливо зі “Стартом”, за свідченням очевидців викликали величезний інтерес, як серед місцевих жителів, так і серед окупантів, які активно підтримували спортсменів, майже не виявляючи ворожого ставлення і агресивності до українських футболістів та вболівальників. Стадіон “Зеніт” був завжди повністю заповнений.
І в цьому матчі “Старт” грав у червоних футболках, бо інших-то у них просто не було. Які їм видали, в таких і грали. Та всі якось все ж підсвідомо розуміли, що такі перемоги над окупаційними військами ні до чого доброго не можуть привести.
Після матчу ніхто, звичайно, нікого не заарештовував. Футболісти обох команд сфотографувалися на пам’ять і спокійно покинули поле, Ще й добре відомо, що потім гравці “Старту” традиційно для тих часів випили в роздягальні трохи самогону, який приніс один із знайомих їм вболівальників, скромно закусили, дехто ще пішов до господаря самогону “додати” й розходилися вже пізно групами по домівках. До речі, через декілька днів фотографію німці передали футболістам, і найдивніше те, що гравці “Старту” її зберігали всі наступні роки радянської влади, хоча чудово розуміли, що це фото, яке, що не кажіть, але свідчило про “братання” з окупантами, могло коштувати багатьом можливо й життя.
І ось чомусь саме цьому матчу, здавалося б, звичайному, який практично нічим не відрізнявся від решти матчів 1942 року, судилося увійти в історію патріотичного спадщини радянської епохи і історію світового футболу. Саме про цей матч в Радянському Союзі склали легенду “матчу смерті”, про нього написані художні книги, зняті кінофільми, поставлені пам’ятники. Довго навколо нього спочатку ходили всілякі чутки, прикрашені домислами. А потім, за створеною легендою, усі “дозналися”, що всі гравці команди “Старт” були після матчу заарештовані, відправлені до концтабору, де четверо з них було розстріляно. Але це було зовсім не так.
Та й в наступні дні нікого не заарештували. По-перше, 15 серпня на стадіоні “Зеніт” був проведений цікавий матч між німецькою командою “Flakelf” і угорською збірною. У цьому матчі практично рівних за силою суперників німці виявилися більш вдалими, а може й угорці не хотіли “зариватися” зі своїми союзниками. Матч закінчився перемогою німецької команди – 2:1.
Та й спортивне життя команди “Старт” текло собі в колишньому режимі, й вже 16 серпня ще на один матч-реванш до неї напросилася команда “Рух”. Так сталося, що це був останній матч “Старту” й він, як і всі попередні, закінчився одинадцятою перемогою і при цьому з розгромним рахунком 8:0.
Після цієї перемоги вже не знаходилося бажаючих в місті помірятися силами з робітниками хлібозаводу, серед яких 13 з 17 гравців були колишніми гравцями кращою довоєнної команди УРСР – “Динамо” Київ. Всього командою “Старт” було проведено в 1942 році 11 матчів, у всіх здобуті перемоги, співвідношення забитих і пропущених м’ячів – 67:11. У середньому в кожному матчі гравці “Старту” забивали по 6 м’ячів, а всього вони забили в 6 разів більше, ніж пропустили.
А щодо матчів з окупантами, то треба не забути ще про один. Справа в тому, що саме в цей час в місті на арену вийшла ще одна київська молода й перспективна команда “Алмаз”. Тренував цю команду відомий нам гравець “Старту” Михайло Свиридовський. В команду вдалося залучити необстріляну молодь, від якої відмовлялися навіть у “Русі” та “Спорті”, а також умовити ветерана Пржепольского пограти, а заодно й повчити молодь. Безумовно, що не безплатно, адже фабрика, чию честь захищала команда, була ювелірної, й, до того, у команді грав синок господаря фабрики І.С.Дюндікова.
Так от, угорська збірна GK “Szero” 13 серпня провела матч з цією командою ювелірної фабрики (Матч №10 з окупантами). До речі суддею в цьому матчі був той же Свиридовський. Про це матчі писалося в газеті “Нове українське слово” за 16.08.1942 р., де є інформація, що гравці команди “Алмаз” грали в жовтих футболках, що тільки на 40-й хвилині киянину В.Ногачевскому вдалося відкрити рахунок. Однак на 10-й хвилині другого тайму свій же “рідний” суддя призначив пенальті у ворота своїх вихованців. А на останніх хвилинах матчу угорським футболістам вдається забити ще один гол, і “Алмаз” у першому в своїй історії матчі програє – 1:2.
Більше матчів з окупантами в Києві не було, в усякому разі тих, про які є достовірна офіційна інформація, виходить було рівно десять. Перелікуємо їх:
- 21 червня. Стадіон “Зеніт”. “Старт” – збірна угорського гарнізону – 7:1
- 28 червня. Стадіон “Зеніт”. “Старт” – збірна німецької арт. частини – 8:2
- 12 липня. Український стадіон. “Рух” – німецька частина “DV” – +:- (рахунок невідомий)
- 17 липня. Стадіон “Зеніт”. “Старт” – збірна залізниці “RSG” – 6:0
- 19 липня. Стадіон “Зеніт”. “Старт” – угорська частина MSC “Wal” – 5:1
- 26 липня. Стадіон “Зеніт”. “Старт” – угорська збірна GK “Szero” – 3:2
- 26 липня. Український стадіон. “Рух” – німецька частина “Flakelf ” – -:+ (рахунок невідомий)
- 6 серпня. Стадіон “Зеніт”. “Старт” – німецька частина “Flakelf ” – 5:1
- 9 серпня. Стадіон “Зеніт”. “Старт” – німецька частина “Flakelf ” – 5:3
- 13 серпня. Стадіон “Зеніт”. “Алмаз” – угорська збірна GK “Szero” – 1:2
Як бачите, у восьми зустрічах перемогли київські команди, при цьому у п’яти зустрічах саме над німецькими командами. Чому саме лише один з цих матчів був вибраний радянською пропагандою як “матч смерті” – важко сказати. Влада надала завдання вибрати, бо чотири відомих футболісти з київського “Динамо” були розстріляні німцями, тому радянські байкарі-літератори й вибрали. Бо інакше не можна було.
Але ж футболістів таки розстріляли. Так тоді за що? Та це тема окремої розповіді, до якої ми обов’язково повернемося.
Анатолій Коломієць
Проведена велика робота. Це потрібно і надзвичайно цікаво. Щиро дякую!
Анатолію Федоровичу, Ви пишете, що матчів було 10, а Кабанець каже — 11…
МАТЧІ КОМАНДИ «СТАРТ» (ХЛІБОЗАВОД №1) У ПЕРІОД ОКУПАЦІЇ 1942 р.
№ Дата Місце проведення Суперник Наявність афіші «Нове українське слово» «Последние новости»
1. 7 червня (неділя) Стадіон Палацу спорту (вул. В. Васильківська, 51) «Рух» (Київ) Невідомо 2:0 (газета від 6.07.42)
2. 14 червня (неділя) Стадіон «Зеніт» (вул. Керосинна, 24) «Рух» (Київ) Афіші були, але не збереглися 7:1 (6.07.42)
3. 21 червня (неділя) Стадіон «Зеніт» Збірна угорського гарнізону Кольорова 7:1 (6.07.42)
4. 28 червня (неділя) Стадіон «Зеніт» Збірна німецької арт. частини Кольорова 8:2 (6.07.42)
5. 5 липня (неділя) Стадіон «Зеніт» «Спорт» (Українське спортивне товариство) Кольорова, чорно-біла Рахунки, які з’являлися в публікаціях, нічим не підтверджені
6. 17 липня (п’ятниця) Стадіон «Зеніт» RSGI (збірна залізниці) Кольорова 6:0 (19.07.42)
7. 19 липня (неділя) Стадіон «Зеніт» M. S. C. WAL (угорська частина) Кольорова, чорно-біла 5:1 (24.07.42)
8. 26 липня (неділя) Стадіон «Зеніт» G. K. SZERO (збірна угорців) Кольорова, чорно-біла 3:2 (1.08.42)
9. 6 серпня (четвер) Стадіон «Зеніт» FLAKELF (німецька частина) Кольорова, чорно-біла Рахунки, які з’являлися в публікаціях, нічим не підтверджені
10. 9 серпня (неділя) Стадіон «Зеніт» FLAKELF (німецька частина) Кольорова, чорно-біла
11. 16 серпня (неділя) Стадіон «Зеніт» «Рух» (Українське спортивне товариство) Кольорова, чорно-біла 8:0 (18.08.42)
Дуже цікаво! Щиро дякую.