Звідки з’явилася назва “Динамо” у радянському футболі?
1.Зн.ВПСО Динамо-1-я эмбл

 

Я впевнений, що не знайдеться жодного вболівальника в Україні, особливо зі стажем з радянських часів, хто б не знав чудового слогана “Динамо” – це сила в русі!”, як і того, що ці слова належать найвідомішому пролетарському письменнику Максиму Горькому. Не так давно мені на думку спало – “А чи знають мільйони прихильників “Динамо” що саме конкретно означає це слово?”. Перші ж опитування навіть серед друзів однозначно дали відповідь – лише поверхневе уявлення, отримане ще в школі, а потім за непотрібністю просто забуте. Однак більшість чудово пам’ятає легенду радянських часів про те, як цю назву перше радянське спортивне товариство отримало, а саме:

“Це було в один з лютневих вечорів 1923 року. У Москві розігралася хуртовина…

У Протопопівському провулку (за часів царя – Безбожному), в будівлі штабу військ ОДПУ (Об’єднаного Державного Політичного Управління, створеного замість, так званого, ЧеКа – “Чрезвычайной Комиссии”),  Московського округу, в невеликій холодної кімнатці затрималися після роботи троє бойових друзів. Вони, звичайно не боялися підставити свої обличчя під свистячу пургу. Просто справ було не переробити…

За витонченим віденським шаховим столиком… сидів високого зросту комісар – Павло Семенович Уралець і зосереджено перевертав з ребра на ребро сірникову коробку… До нього підійшов Леонід Володимирович Недоля-Гончаренко – начальник політвідділу військ ОДПУ Московського округу.  …він підкреслено обережно вийняв з рук Уральця сірникову коробку і сказав:

- Ти, Павло Семенович, бачу, вічний двигун вирішив винайти …

У розпал полеміки в кабінет увійшли працівники штабу Михайло Іванович Лаврентьєв і Кирило Іванович Кузьмін …

- Послухайте, а чи не створити нам на базі наявних в ОДПУ спортивних гуртків пролетарське спортивне товариство? – вигукнув Уралець. Уявіть, в товаристві легкоатлети, гімнасти, акробати, футболісти і, звичайно, свій статут, дисципліна. А спортсменів – тисячі. Скільки людей потягнеться до нас! Тоді й товариш Дзержинський нас підтримає …

Питання про створення справжнього спортивного товариства зі своїм клубом, спортбазами, статутом було вирішене одноголосно.

І назва йому …

- Вірно, товариші, а як же назвемо? Може, “Сила”? – запропонував Кузьмін …

- Та ні, – заперечив Дмитро Іванов. – “Сила” не відображає прагнення йти вперед, удосконалюватися…

- Може, “Чекіст”? Але і це не підійшло. І коли, здавалося, усі більш-менш підходящі назви були відкинуті, розмову перервав Недоля-Гончаренко.

- А чи не назвати наше товариство “Динамо”? Це якраз саме те, що потрібно спортивному товариству. І звучить коротко, красиво.

Усім сподобалося. На цьому і порішили. Тут же була прийнята й пропозиція Кузьміна про значок для членів товариства. Домовились розробити проект значка ромбовидної форми з написом у центрі “Динамо”, Москва…” (наведено зі значними скороченнями).

Саме так, і до того ж, як чудово викладено. Про це усім динамівцям Країни Рад і їх уболівальникам повідав один з багатьох радянських письменників – винахідників легенд, перший літописець московського “Динамо” Володимир Кузьмич Верхолашин у своїй книзі “Динамовцы”, яка, щоправда, побачила світло лише 1960 року (видавництво “Физкультура и спорт”).

До того ж, існує ще й офіційна версія, що перше динамівське товариство було створено весною 1923 року, але за наказом і з ініціативи народного комісара внутрішніх справ СРСР Фелікса Дзержинського (зараз усім більш відомого як “залізний Фелікс”). Саме за його завданням (насправді чергова легенда), а не за домовленістю якоїсь там п’ятірки чекістів,  керівництво ДПУ Московського округу  приступило до розробки проекту по створенню першого в країні відомчого спортивного товариства. До того ж в Радянському Союзі з метою отримання ідеологічної та матеріальної бази, яка б гарантувала широке поширення спорту і фізкультури та всебічне використання його масами трудящих, був заздалегідь запланований перехід на нові організаційні форми, для чого вже в червні цього року було ліквідовано військовий “Всевобуч”, одночасно розпущені усі без винятку ще тоді існуючі дореволюційні спортивні клуби й гуртки та створено Вищу Раду Фізичної Культури (ВРФК) при ВЦВК.

Установчі збори товариства відбулися 18 квітня, за протоколом були присутні 64 представника структур ОДПУ. Зборами прийнята постанова про назву товариства  – “Московское пролетарское спортивное общество (МПСО) “Динамо”. Були затверджені статут товариства, а трохи пізніше ще й емблема та нагрудний значок. Потрібно звернути увагу, що емблема товариства й нагрудний значок з нею були дійсно ромбовидної форми, але до звиклого нам ромбу з прописною літерою “Д” ніякого відношення не мали. На емблемі було розміщено атрибути з найбільш популярних тоді в СРСР десяти видів спорту. До того ж, твердження що на цих зборах були нібито затверджені прапор та кольори товариства, хибні. Добре відомо й документально підтверджено, що перший раз футбольна команда товариства вийшла на поле у формі біло-блакитного кольору лише 1926 року (до цього московські динамівці грали у формі відомого до революції московського клубу КФС – білі футболки і чорні труси).

Була обрана й рада цього товариства з 17 осіб. Першим головою ради МПСО “Динамо” був обраний заступник голови ОДПУ при НКВС СРСР Йосип (Юзеф) Станіславович Уншліхт (як і багато інших він був розстріляний 1938 року як “ворог народу”), а першим керівником секції футболу товариства та одночасно першим начальником футбольної команди “Динамо” Москва обрали особистого секретаря Ф.Дзержинського, в минулому латишського революціонера – Веніаміна Леонардовича Герсона (теж був розстріляний, але 1940 року).

А до президії з наведеної вище п’ятірки “засновників” товариства увійшов, як заступник голови товариства, лише П.С.Уралець (справжнє прізвище Нестерок-Нестеренков), в той час заступник начальника Політсекретаріату військ ДПУ Московського округу. Про Л.В.Недолю-Гончаренка та інших й мови ніде не було. Але все ж саме ці люди таки сприяли створенню МПСО “Динамо”, бо про це свідчив сам П.С.Уралець, який підтвердив їх участь та простоту й буденність цієї події, з якої зробили легенду. Він, як вказано у нарисі  Є.Школьнікова “Павел Уралец: Создатель общества  “Динамо” (www.sport-express.ru) підтвердив, що запропоновану ним назву “пролетарське спортивне товариство” саме Л.В.Недоля-Гончаренко доповнив коротким і гучним словом “Динамо”, пояснюючи це тим, що він в минулому працював на московському заводі електродвигунів “Динамо” і йому дуже подобалось це слово. До того ж П.С.Уралець уточнив, що емблема товариства, яка була запропонована саме Кирилом Івановичем Кузьміним (начальником оргвідділення Політсекретаріату) у вигляді ромбу, в середині містила крім назви ще й за пропозицією знову ж таки саме П.С.Уральця у символічному вигляді різні види спорту.

Вже після цього П.С.Уралець, звісно, доповів про все начальнику Московського губернського відділу ДПУ Ф.Д.Медвідю, який підключив до цієї справи Г.Г.Ягоду (того самого, що був попередником Л.Берії, а в ті часи лише начальником Особливого відділу Центрального апарату ОДПУ), а той по інстанції Й.С.Уншліхту – тоді заступнику Ф.Е.Дзержинського.

А закінчилося це тим, що вже 2 жовтня 1923 року ВРФК при ВЦВК визнала доцільність існування в центрі і на місцях спортивних організацій “Динамо” за зразком створеного МПСТ “Динамо”. Ці спортивні організації планувалося створювати виключно для покращення фізичної та бойової підготовки особового складу органів та військ ОДПУ.  І нарешті, 16 жовтня 1923 року було утворено Всесоюзне ПСТ “Динамо”. У цей день ОДПУ і ВРФК затвердили типовий статут ПСТ “Динамо”, а також Положення про Центральну Раду пролетарських спортивних товариств “Динамо”, а сама Рада була створена вже 1926 року..

Але повернемося до одного з наших “героїв”, до людини, яка запропонувала створеному товариству назву “Динамо”, до тепер вже “легендарного” Леоніда Володимировича Недолі-Гончаренка. Як виявилось, це була дуже цікава особистість з досить невластивими пересічним громадянам рисами. По-перше, його справжнє ім’я – Лук’ян Володимирович Гончаренко (1897-1964 рр.), він москвич, за походженням – українець. Працював вже з 13 років, а коли вчився і взагалі чи мав якусь освіту – ніде не наведено. Одним з заводів, де він працював, дійсно був завод Російського електричного товариства “Динамо”, що виробляв електричні генератори та двигуни  (з 1935 р. – це електромашинобудівний завод ім..С.М.Кірова, а вже в наші часи –  АЕК “Динамо”, який спіткала така ж  доля, як і, наприклад, київський завод “Більшовик”, що ледь животіє). Звісно Лук’ян приймав участь у революційному русі, за що був засланий до Златоусту, за часів революції був командиром загону Червоної гвардії у Москві, під час громадянської війни служив у лавах РКЧА, а вже з 1922 р. у військах ЧК-ДПУ Московського округу (начальник політвідділу) – член РСДРП (більшовиків). 1923 р. приклав руки до створення МПСО “Динамо”, та й ще, крім партійної роботи, захоплювався літературною діяльністю – авангардною поезією під псевдонімом “Леонід Недоля” (навіть спілкувався з В.В.Маяковським, в часи захоплення того авангардизмом). Вже 1924 р. опинився в Одесі, де був одним з організаторів і керівників славнозвісного товариства письменників-авангардистів “Юголефа” (вірші його мало кому відомі, а от цитати з журналу товариства з його висловами говорять багато: Только животное и идиот не нуждается в книге“, “Надо крепко бухать молотом по устоям старой культурной постройки“…). Потім він деякий час перебував… у Китаї (про це свідчать назви його нарисів). З 1928 р. він вже пише українською мовою, але його п’єси були марксистами засуджені. Тоді він, як один з керівників літературного угрупування “Нова генерація”, одразу всіляко посприяв ліквідації цієї “ворожої” групи й 1938 р. (напевно за це й саме цього року) став членом Спілки письменників України. Відомо, що під час другої світової війни він був спецкореспондентом якоїсь фронтової газети, але подальша доля його мало відома. Ось такий він наш “герой”, ім’я якого за те, що вчасно й в потрібному місті згадав про те як працював колись на заводі “Динамо”, ще й зараз не сходить з шпальт тисяч сторінок газет і сотень сайтів в Інтернеті й до того ж він скрізь фігурує, як старый коммунар і израненный вояка Октября” (можете перевірити).

А от щодо самого слова “динамо”, то як свідчать енциклопедичні висновки, це слово:

- по-перше, має грецьке походження від слова “динаміка” (з грецької – сила, міць, швидкість) – стан руху, хід розвитку, зміна якогось явища під впливом діючих на нього факторів. У фізиці – це розділ механіки, в якому вивчаються причини виникнення механічного руху. Динаміка оперує такими поняттями, як маса, сила, імпульс і енергія;

- по-друге, означає “динамо-машину” або саме “динамо” – це застаріла назва електричного генератора постійного струму (винайдений в Угорщині А.Йедліком 1827 р., а запатентований в Німеччині В.Сіменсом 1833 р.), у якому енергія обертання, відповідно до закону Фарадея, перетворювалась на змінний струм, але оскільки в ті часи його ще не вміли практично використовувати, то за допомогою комутатора отримували постійний струм (пульсуючий, але однієї полярності). Найбільш відомі динамо-машини на паровозах, вони приводилися в рух паровими машинами. В подальшому динамо-машини були витіснені генераторами змінного струму, так як змінний струм піддається трансформуванню й передачі на далекі відстані. Нині термін “динамо” в техніці використовується хіба що для позначення невеличкого велосипедного генератора, що живить велосипедну фару, та ще й у тренажерах. Ось тепер вже всім зрозуміло – московський завод “Динамо” мав таку назву, бо першими його виробами були саме “динамо-машини” й виробляв він їх понад півстоліття.

І, нарешті, у продовження до викладеного вище потрібно ще вказати, що лише 1932 року почесний динамівець, заслужений рибак і мисливець, а за сумісництвом головний пролетарський письменник Максим Горький все-таки “нарешті” сформулював те, що, на його думку, означає “Динамо”. Саме йому належить, як це зараз кажуть, авторство динамівського слогана. Одного часу в інтерв’ю газеті “Динамовец начеку” Горький заявив (дослівно з цитати): Мне хочется напомнить динамовцам, что греческое слово дина значит – сила, динамика– движение, а динамит  - взрывчатое вещество. Динамо – это сила в движении, призванная взорвать и разрушить в прах и пыль все старое, гнилое, грязное, все, что затрудняет рост нового, разумного, чистого и светлого, – рост всепролетарской, социалистической культуры. Ось так і не інакше. Саме тоді, 1936 року усі в “совку” одразу зрозуміли, що таке “Динамо”. Але, що не кажіть, вислів красивий, достойний пера великого письменника й, звісно, заслуговує на існування.   

От тільки, як виявляється, сила в русі – це фізика, а в історії та нашому повсякденні, за епіграфом до газети “Бульвар” відомого нам Дмитра Гордона – одного з найщиріших вболівальників київського “Динамо”, насамперед все ж таки –

сила у правді!

                                                                                                           

                                                                                     Анатолій Коломієць

 

 

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *