Пам’ятаємо!
ava

11 травня 2017 року виповнюється 40 років, як пішов з життя  один з найкращих тренерів київського “Динамо” кінця 60-х років Віктор Олександрович Маслов

 

Пам’ять про цього талановитого тренера й чудову людину не згасне ніколи в серцях уболівальників футболу столиці України та за її межами!

 

2.Друж.шарж на В.Маслова-1964 Рис.И.Соколова

 

 Віктор Олександрович Маслов – старший тренер київського “Динамо”, який привів команду до чемпіонських лаврів, здобуттю Кубка СРСР, який прославив радянський спорт на європейській арені перемогою динамівців Києва над шотландським “Селтіком” – у той час володарем Кубка європейських чемпіонів.  Цей видатний 3.Маслов В.А. 1964тренер створив у “Торпедо” Москва в 1957-61 рр. і у “Динамо” Київ в 1964-69 рр. яскраві ігрові ансамблі, які назавжди увійшли в історію радянського футболу. Ці команди демонстрували, так званий “театр футболу”, в основі якого було поєднання майстерності та свободи імпровізації. Він був першим у СРСР, хто освоїв систему с трьома півзахисниками, а пізніше й з чотирма. Навіть немислимо оцінити той вклад у розвиток футболу країни, який внесла ця чудова людина. Він навіть не мав середньої освіти, хоча й закінчив школу тренерів при ЦДОЛІФКу, але він був тренером від Бога. Коли він збудував “велике “Торпедо” в Москві, то вдячності не дочекався; коли вивів ростовський СКА на 4 місце, теж з ним розсталися не “по-джентельменські”. Тільки за роки його перебування в київському “Динамо” усі нарешті побачили в ньому великого тактика і стратега. 

В київське “Динамо” заслуженого тренера СРСР Віктора Олександровича Маслова запросили в жовтні 1963 року, і він не відмовився. А вже на початку 1964 року його затвердили старшим тренером команди.

 По-перше, Віктор Олександрович Маслов одразу приступив до перебудови та укріплення лінії оборони, і в результаті вона накреслювалася у вигляді: Щегольков – Соснихін – Круліковський – Островський. Тут новий тренер відмовився від персональної опіки й обрав зонний захист з елементами пресингу. По-друге, в воротах почали пробувати Рудакова, в якого Маслов одразу повірив. По-третє, основою півзахисту він залишив Турянчика та Сабо, а до них все частіше почали підключати нападаючого Медвідя. Особливо Маслов почав придивлятися з цікавістю до гри молодого Бишовця. Щодо Лобановського, то Маслов не бачив його у створюваній ним команді й з часом відсторонив від матчів.

 Особливістю чемпіонату 1964 року було те, що кияни більш за все закінчували матчі унічию (16 матчів). Але “Динамо” Київ була єдиною командою, яка не програла жодного з 6 матчів у Москві – ні на першість СРСР, ні в розіграші Кубка СРСР. Усе було направлено на зміну саме стилю гри команди з метою надання йому більше атлетизму та жорсткості. Однак це ще було попереду, а в поточному році команда, кинув усі сили на завоювання Кубка СРСР, в чемпіонаті задовільнилася лише шостим місцем.

Новий старший тренер чудово розумів, що без швидкого успіху в Києві йому довго не затриматися. Такі вже тоді були часи. І він зробив ставку на Кубок СРСР. “Динамо” по черзі переграло ферганський “Нафтовик”, “Нафтовик” з Баку, а потім ярославський “Шинник”. Та вже в півфіналі знову ж в Москві кияни попали на все той же найбільш незручний для них московський “Спартак”. Надій на успіх не було ніяких. Але бажання все ж пройти цю команду було настільки великим, що перша зустріч навіть у додатковий час не виявила переможця. Та через день результат перегравання матчу вразив усю Москву – кияни програючи 0-1, все ж зрівняли рахунок (гол-красень Базилевича в ворота одного з кращих воротарів того часу Маслаченка – найкращий гол цього сезону), а потім виграли матч (3-2) і увійшли до фіналу. Тут вони зустрілися з куйбишевськими “Крилами Рад” і отримали впевнену за грою перемогу (1-0). Єдиний гол Канєвського дав можливість динамівцям столиці України вдруге в своїй історії заволодіти Кубком СРСР з футболу.

4.ДК-обл.Кубка СССР 1966-круг почета

Динамо” Київ – володар Кубка СРСР 1964 р.

Таким чином, “дід” – так звали в команді Віктора Олександровича, свою справу зробив. І цього було достатньо, щоб отримати можливість запровадити в команді свої принципи тренування й прищеплювати гравцям своє бачення футболу. Після цього в нього остаточно й безповоротно усі повірили. Щоправда, де з ким прийшлося й розстатися. 1965 року пішов Канєвский, потім наприкінці року й Базилевич. Але з’явилися Пузач і Хмельницький. 

Малюнок гри в команді було повністю змінено, поступово прививався той стиль, який на Чемпіонаті світу 1966 року стане відомим, як “англійський зразок” з чотирма півзахисниками та відкинутими догмами “персональної” опіки. В майбутньому цей стиль отримав ще більш точну назву – “тотальний футбол” і був приписаний голландцям. А в Києві він проповідувався ще 1965 року.

Завдання перед командою було поставлене дуже серйозне – стати чемпіонами СРСР. Боротьба в основному велася з торпедівцями Москви, які стали в середині сезону одноосібними лідерами, і боротьба була напружена і дуже гостра. Ціною величезних зусиль киянам вдалося випередити москвичів на одне очко й практично дотягнути своє лідерство до кінця сезону. В цьому році з 32 матчів було програно лише чотири, але остання поразка в Кутаїсі була фатальною. Саме цих двох очок і не хватило “Динамо” для перемоги в першості. Хоча інтрига чемпіонату зберігалася до останнього туру, але торпедівці усі матчі, що залишалися, виграли. Таким чином, усього лише срібні медалі. Та, як виявилося, в цьому сезоні київські динамівці показали свій кращий результат в усіх сезонах чемпіонатів СРСР за кількістю набраних командою очок (у % від можливого) – 78,12 %.

Цього ж року “Динамо” Київ першою з команд Радянського Союзу вступило на шлях добування нагород в єврокубкових турнірах. Вперше кияни виступили на міжнародній арені в сезоні 1965/66 років у Кубку володарів кубків, де перший єврокубковий матч за участю радянської команди – саме київського “Динамо”, відбувся з ФК Колрейн (Північна Ірландія). В гостях “Динамо” впевнено перемогло (6-1), а вдома закріпило свій успіх (4-0). Був також подоланий і другий суперник киян – норвезький “Русенборг” з Тронхейма (4-1, 2-0).

Але не обійшлося й без прикростей. Федерація футболу СРСР, якій цього року довелося пережити прагнення команди не з Москви, знову стати чемпіоном СРСР, а цього вона просто допустити не могла й вжила все ж заходи, щоб відбити таке бажання українського керівництва футболом – оголосила догану В.А.Маслову за начебто відмову від участі гравців київського “Динамо” у збірних командах СРСР. Очевидно їм дуже хотілося забрати половину команди куди-небудь в спекотні країни не менш, як на місяць, пограти з папуасами або аборигенами, щоб команда навіть забула про чемпіонське звання. Уявіть собі стан Маслова у цій ситуації. Та нічого не залишалося як награвати два повноцінних чемпіонських склади і, уявіть собі, це йому вдалося. І тому доказом був наступний рік.

1966 рік розпочався для київського “Динамо” дуже непросто. Ще в січні у чвертьфінальних матчах Кубка володарів кубків з шотландським “Селтіком” з Глазго (як виявилося, з майбутнім володарем Кубка європейських чемпіонів наступного сезону) кияни через погодні умови другий матч не змогли грати в рідних стінах.  І тут, заради справедливості, спочатку все ж треба зупинитися на тій атмосфері, яка склалася в команді в перші роки знаходження у руля В.О.Маслова. Цей своєрідний тренер ставився на диво лояльно, якщо вести мову взагалі, до порушників дисципліни в команді. Йому, звичайно, дуже хотілося налагодити відкриті дружні стосунки з гравцями. Його мало цікавило те, чим займалися його підопічні у вільний від тренувань і матчів час, порушували вони спортивний режим чи ні. Головне, щоб вони з повною викладкою віддавали себе під час гри. І тільки, якщо хтось не справлявся з необхідними навантаженнями, то тоді застосовувалися найсуворіші заходи. Можна зараз засуджувати ці дії тренера, якого дуже поважали в столиці України, можна до них відноситися з розумінням, але факт є фактом. До усього, Маслов і сам був зовсім не з непитущих і частенько прикладався до спиртного, хоча жодного разу його не бачили у стані серйозного сп’яніння. Так ось уявіть собі команду на чолі з тренером, яка потрапляє одразу після новорічних свят до Грузії та й ще у бридкі погодні умови. Тренуватися просто неможливо – суцільна грязюка, день і ніч не перестає лити дощ. Сидіти на базі та в готелі – це просто знущання. Передбачається у найближчий час відповідальний матч з якимось “Селтіком”, про який ніхто нічого не знає, і підказати не в спромозі. Усі знизують плечима й кажуть, що, навряд чи ця команда набагато сильніша за “Колрейн” і “Русенборг”, у яких кияни виграли абсолютно без напруги. То чи потрібно так вже серйозно готовитися до зустрічі з таким собі “середнячком”?  А чи не послати все до чортів і дати можливість гравцям розслабитися “по повній схемі”. Та й Маслову самому хотілося хоч якось відволіктися від такого непростого й важкого футбольного сезону, що тільки-но минув. Вважаю, читач не залишиться байдужим до всього, що наведене вище, і якось навіть спуститься з неба на землю. Неважко здогадатися, що вже перший матч у Глазго в присутності 70 тисяч шотландських вболівальників кияни провалили (0-3), а у Тбілісі шансів отримати більш значну перемогу, звісно, не було, і матч завершився унічию (1-1).

Однак у подальшому 1966 рік приніс команді “Динамо” Київ, її гравцям і тренеру незабутній успіх і визнання. Команда вперше робить “золотий дубль”, виграє  чемпіонат і Кубок СРСР, п’ять гравців (Банников, Поркуян, Островський, Сабо і Серебряніков) грають на чемпіонаті світу в складі збірної СРСР, найкращим гравцем сезону вперше стає Біба. Успіх приголомшуючий.

5.ДКиев-чемпион и обл.Кубка СССР 1966

 

 

Цього року замість Базилевича з одеського “Чорноморця” прийшов в команду Поркуян і вже весною почалося формування нової лінії нападу з Пузача, Поркуяна та Бишовця. В новому чемпіонаті динамівці вперше застосували тактичну схему – 1-4-4-2. Та почали вони сезон у звичній для себе схемі – чотири форварди і два, інколи три півзахисника. Але коли 6–8 ведучих гравців команди спочатку були постійно задіяні у великій кількості тренувальних матчів збірної СРСР у більшості за межами країни, а потім п’ятірка з них разом з Масловим відправилась до Англії на Чемпіонат світу, то динамівцям просто необхідно було терміново вводити до основного складу резервістів. Перерви в той час в чемпіонаті СРСР не робили, матчі не переносили. І виявилося, що в команді вже був підготовлений чудовий резерв гарних гравців. Поява на головних ролях в основному складі Рудакова, Круліковського, Левченка, Мунтяна, Бишовця і Медвідя, було вирішальним у визначенні подальшої долі київського “Динамо”. З їх появою гра динамівців зовсім змінилася. Вона була не тільки технічною і комбінаційною, але в ній з’явилася жорсткість, атлетизм і навіть часом несамовитість. Універсалізація гравців була настільки широкою, що, у порівнянні її з тотальним футболом 80-х років, напевно, гра киян не поступалася грі найкращих команд, які проповідували тотальний футбол вже через два десятки років. А з введенням ще й третього стопера (Круліковського на допомогу Турянчику та Соснихіну) такий “бетон” (схема 1-5-3-2) в обороні дозволив їм на протязі п’яти матчів підряд отримувати перемоги, забити 13 голів і пропустити… один. Залишив попереду лише двох нападаючих, флангові атаки створювали не тільки півзахисники, але частенько і захисники.  Прийнятий за основу вже тоді у Києві жорсткий пресинг абсолютно по усьому полю та боротьба за ініціативу на кожній його ділянці, при цьому, використовуючи всілякі можливості для атаки й нанесення ударів по воротах з будь-яких дистанцій, все це поставило одразу київське “Динамо” на рівень кращих клубів світу. Чудові півзахисники, напевно, найкращі за усю історію команди – Сабо, Біба, Медвідь і Мунтян були і є зразком диспетчерського мистецтва в футболі та залишилися в пам’яті уболівальників “Динамо” на багато років. Надзвичайна лінія захисту – Щегольков, Соснихін, Турянчик і Островський. Абсолютно рівноцінні воротарі – Банников і Рудаков. Про нападаючих Бишовця, Серебрянікова, Поркуяна та Хмельницького вже в той час співали пісні. Воістину команда “зірок радянського футболу”. Доля чемпіонських медалей практично була вирішена в матчі в Києві 4 жовтня з ЦСКА – головного переслідувача киян (4-0). До речі, це був рекорд чемпіонатів СРСР, так як ще жодного разу команди не ставали чемпіонами СРСР, маючи в запасі ще 6 матчів. А також, як виявилося, в цьому сезоні київські динамівці отримали найбільше перемог в чемпіонатах СРСР в своїй історії – 23, а також показали найкращу різницю забитих і пропущених м’ячів у всіх сезонах чемпіонатів СРСР – 66-17=49, а на фініші обігнали своїх найближчих переслідувачів аж на 12 очок. Це був безпрецедентний випадок в історії чемпіонатів СРСР.

Перевага “Динамо” Київ над абсолютно усіма командами вищого ешелону радянського футболу було настільки явною, що цілий ряд матчів закінчувалися просто з розгромним рахунком.

До цього ще кияни стали в цьому році й володарями Кубка СРСР сезону 1965/66 років. “Динамо” Київ до матчу в Ставрополі віднеслося цього разу досить серйозно і виграло його. Потім вдома був спокійно переможений ленінградський “Зеніт”, а у чвертьфіналі, знову, як на зло, потрібно було грати з московським “Спартаком” – володарем Кубка минулого сезону, але на цей раз вдома. Тут вже кияни “відірвалися по повній схемі” – не залишивши ніяких шансів своїм кривдникам минулих десятиліть (4-1). У півфіналі на нейтральному полі в Тбілісі кияни обіграли мінських одноклубників, хоча й тільки у додатковий час, а у святковий день Жовтневої революції в Москві кияни зустрілися у фіналі з торпедівцями Москви – основними суперниками киян останніх років. І хоча Маслов сам був “родом з “Торпедо”, але образи забути не міг. В холодну погоду гравці “Торпедо” вийшли в спортивних штанях та рукавичках, та одразу ж вже на першій хвилині пропустили гол від Бишовця. Турянчик чудово справився з опікуванням “легендарного” Стрельцова і наприкінці зустрічі всім вже було зрозуміло, що перемогу кияни не віддадуть. Таким чином, ще за місяць до закінчення чемпіонату динамівці Києва “поклали золоті медалі до кришталевого Кубку”, здійснив перший в своїй історії “золотий дубль”. 

1967 року, як і в минулому сезоні, динамівці не мали рівних собі. Стабільний склад, відпрацьована система гри – проти цього у суперників контргри не було. А чудовий підбір футболістів універсального плану зробив цю команду недосяжною і в цьому році.

6.ДК в друж.шаржах-1968

 

 

Ось що можна було зробити в Києві за часи знаходження у керма людини, якій український футбол буде зобов’язаний на протязі багатьох десятиріч. Саме Маслов показав, що при слушному підході до справи, при розумінні й дисциплінованості гравців, при підтримці усіх, кому футбол в місті та республіці був не байдужим, ніякі “столичні світила” не в змозі нічого зробити і протипоставити. Смішними виглядали дискваліфікації Островського, Сабо, Мунтяна,  наплювательське відношення до Поркуяна – кращого бомбардира Чемпіонату світу 1966 року та безліч інших “палок у колеса” з боку Спорткомітету та Федерації. Часи “командування парадом з центру” пройшли, і футбол від цього тільки виграв.

Як виявилося, в цьому сезоні команда Маслова показала свій найкращий результат в усіх сезонах чемпіонатів СРСР за кількістю пропущених голів (в середньому за матч) – 0,3. Гравці київського захисту добились унікального результату. Воротарі Банников і Рудаков пропустили в свої ворота лише 11 м’ячів. У 28 матчах ворота киян були “на замку”. Тільки у 6 матчах з 36 суперникам вдавалося забити більше одного м’яча. Був встановлений рекордний результат – на протязі 1423 хвилин (біля 16 матчів) динамівці не дозволили гостям забити в свої ворота жодного голу.

Та ще в цьому році чемпіону СРСР необхідно було серйозно підготуватись до матчів Кубка європейських чемпіонів. Напрочуд жереб знову звів динамівців Києва вже в перших матчах з шотландським “Селтіком”, в той час вже володарем цього почесного трофею. На цей раз Федерація футболу СРСР вже дозволила старшому тренеру виїхати до Шотландії, щоб переглянути хоча б один з матчів “Селтіка” і це, як виявилося, дало відповідні наслідки. Кияни розрахувалися з шотландцями сповна. В першому ж матчі знову в Глазго динамівці отримали важливу перемогу (2-1), а вдома звели матч унічию (1-1). Про київське “Динамо” вже почали писати в багатьох газетах світу як про супер-клуб. Однак в наступному колі динамівці переоцінили свої сили й програли посередній у європейському табелі рангів – польському “Гурніку” з Забже.

А вже 1968 року київські динамівці стали в третій раз підряд чемпіонами країни, повторив рекорд ЦБЧА 1946-48 років, і довели, що вони є безсуперечними лідерами радянського футболу. 

В тактичному плані в команді цього року була застосована ще одна новинка: на правому краю оборони став з’являтися півзахисник Ф.Медвідь, що збільшувало число оборонного редуту до п’яти гравців, при цьому Турянчик закріпився на ролі “хвилеріза”.  Як і в минулі два роки, кожна поразка киян, а їх було усього дві, сприймалася як сенсація.

“Золотим” матчем київського “Динамо” чемпіонату СРСР 1968 року був матч за два тури до закінчення чемпіонату у Києві з одноклубниками з Тбілісі (0-0). Переслідувачі киян – московські спартаківці відстали на 5 очок. У цьому сезоні “Динамо” Київ здобуло більше усього очок в своїй історії в чемпіонатах СРСР – 57.

1968 року до 70-річного ювілею вітчизняного футболу указом Президії Верховної Ради СРСР за успіхи, досягнуті у розвитку радянського фізкультурного руху, Віктор Олександрович Маслов був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

 

7. ДК-1968

“Динамо” Київ – в третій раз поспіль – чемпіон СРСР, 1968 р.

Вже 1969 року після завершення матчів у підгрупі київське “Динамо” залишалося, як завжди, у лідерах – на першому місці. Однак за положенням до фінальної частини змагань команда увійшла вже на другому місці, таки пропустив вперед московський “Спартак”. Вже відчувалося, що більшість провідних гравців “Динамо” знаходяться на межі своїх можливостей. Так, це була саме втома – матчі в єврокубках і збірних СРСР підкосили їх фізичний стан. Ось чому й розпочав Маслов у команді планову обкатку молоді в основному складі. Стали все частіше з’являтися на полі захисники Денеж, Білоус, Гороза, Кравчук і Зуєв, півзахисники Зеленський і Мукомєлов, нападаючі Кащей, Веремєєв, Боговик, Семенов та ряд інших перспективних футболістів, у тому числі один матч в основному складі зіграв і Блохін. Однак в той час вони особливих надій поки ще не подавали. Це, безумовно, позначилося на турнірному положенні.

Зустріч у Києві з московським “Спартаком” на засніженому полі була дуже важливою, тому що в разі перемоги динамівці могли розраховувати на подальший успіх. Але вони програли (0-1) і доля чемпіонату практично була вирішена. Очевидно, все ж позначилося й те, що три роки підряд ніхто так і не зміг стати справжнім суперником київському “Динамо” в боротьбі за чемпіонський титул, і склалося враження, що вони просто були впевнені у своїй невразливості, трохи знизивши вимогливість до себе. У підсумку –  срібні медалі. Та все ж кращим футболістом СРСР цього року було визначено Мунтяна, а кращим воротарем Рудакова.

А от 1970 року команду покинули Банников, Сабо, Семенов і Круліковський. Дебютував в основному складі лише Онищенко – видатний в майбутньому форвард. Та ще й В.О.Маслова, в зв’язку з забороною сумісництва двох посад, призначили тільки  начальником команди. І, звичайно, в цьому році команді було не легко. Молодь ще тільки ставала на ноги, а в команді танула та моральна єдність, яка в минулих роках була характерною для динамівського колективу. Маслов, повернувшись з Чемпіонату світу 1970 року та нічого нового там не побачивший, зустрів команду з вже підірваною дисципліною. Повернення на лаву запасних амбіціозної молоді призвело до того, що тренер втратив належні важелі впливу. А критику, яка звучала все частіше, він не сприймав і, як наслідок, в найближчий час за наказом зверху його було звільнено з займаної посади. Отак розпрощався з командою цей великий спеціаліст своєї справи, з ім’ям якого пов’язаний найяскравіший і найбільш високий зліт “Динамо” Київ. До того ж, як кажуть свідки, розпрощався зі сльозами на очах, в повному розумінні цих слів.

                           (інформація надана Анатолієм Федоровичем Коломійцем)

 

 

МАСЛОВ Віктор Олександрович – півзахисник, тренер (зріст 178 см), серед гравців московського “Торпедо” у 1964-65 рр. мав жартівливе прозвище – “Проф”, а серед гравців київського “Динамо” – “Дід”.

Заслужений тренер СРСР (21.07.1960 р. – знак №335), заслужений тренер УРСР (1966 р.), один з найавторитетніших футболістів в довоєнному “Торпедо” Москва, видатний тренер радянського футболу.

Народився 14 (27) квітня 1910 р. в Москві – помер 11 травня 1977 р. там же.          

У футбол почав грати  1927 р. в Москві у клубній команді “Гірників”. 1930 р. грав в команді РППК (Робітничий палац “Пролетарська кузня”) Москва, з 1931 р. по 1940 р. у командах АМТ (Автомобільне московське товариство),  ЗіС (автомобільний завод ім. Сталіна)  та  “Торпедо” Москва.  1941 р. (по червень) в “Профспілках-1″ Москва. С липня 1941 р. по 1942 р. грав знову в “Торпедо” Москва.

У  вищому  ешелоні  чемпіонатів  СРСР  за  “Торпедо”  Москва  провів  66 матчів, забив 1 гол (+ 5 матчів 1941 р. за “Профспілки-1″ Москва).

Був капітаном “Торпедо” Москва в 1936-39 рр.

Входив до складу збірної профспілок (ВЦРПС) СРСР 1934 р. і другої збірної Москви в 1934-35 рр. і 1940 р. Учасник переможного турне “Торпедо” Москва по Франції 1938 р.

Досягнення: другий призер чемпіонатів Москви 1934 р. (осінь) і 1935 р. (осінь), третій призер 1934 р. (весна), переможець Всесоюзної спартакіади профспілок 1932 р., переможець   Кубка  ФСЖТ  (Робітничої  спортивно-гімнастичної  федерації  Франції)  1938 р.  У офіційному списку “55-ти кращих” був під №5 1938 р.

З 1942 р. по серпень 1945 р. і з 1946 р. по липень 1948 р. був головним тренером “Торпедо” Москва, у 1949-51 рр. головний тренер “Торпедо” Горький (нині – Нижній Новгород), з 1952 р. по серпень 1953 р. знову в “Торпедо” Москва. З 1954 р. по жовтень 1957 р. старший тренер ФШМ (Футбольної школи молоді) Москва. У 1957-61 рр. знову головний тренер “Торпедо” Москва, з березня 1962 р. по 1963 р. – СКА (Спортивний клуб армії) Ростов-на-Дону. Наприкінці 1963 р. був головним тренером збірної Збройних сил СРСР. У 1961 р. і в 1963-64 рр. входив до Ради тренерів збірних команд СРСР при Федерації футболу СРСР. З 1964 р. по 1970 р. головний тренер “Динамо” Київ, а 1970 р. (по вересень) – начальник команди “Динамо” Київ.  З 1971 р. по серпень 1973 р. знову в “Торпедо” Москва, 1975 р. в “Арараті” Єреван.

Досягнення: під його керівництвом “Торпедо” Москва 1960 г. і “Динамо” Київ 1966 р. зробили “золоті дублі” (чемпіон і володар Кубка СРСР), “Динамо” Київ у 1966, 1967 і 1968 рр. було чемпіоном СРСР (тричі підряд), у 1965 і 1969 рр. – другим призером чемпіонатів СРСР,  у 1964  і  1966 рр. – володарем Кубка СРСР; “Торпедо” Москва 1960 р. було чемпіоном СРСР, у 1957 і 1961 рр. – другим призером чемпіонатів СРСР, за його участю “Торпедо” Москва у 1945 і 1953 рр. було третім призером чемпіонатів СРСР, у 1952, 1960 і 1972 рр. – володарем Кубка СРСР, у 1957 і 1961 рр. – фіналістом Кубка СРСР, чемпіоном і володарем Кубка Москви 1944 р.; “Арарат” Єреван 1975 р. був володарем Кубка СРСР, команда ФШМ Москва була переможцем розіграшу призу Всесоюзного спорткомітету для команд футбольних шкіл молоді 1955 р., збірна Збройних сил СРСР переможцем Чемпіонату дружніх армій 1963 р.

Закінчив школу тренерів при Центральному інституті фізичної культури ім. Сталіна (потім ЦДОЛІФК – Центральний  Державний ордена Леніна інститут фізичної культури).

Щедро ділився своїми ідеями та спостереженнями в спортивній пресі.

Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1968 р.), Почесним знаком Федерації футболу СРСР (1967 р.).

 

 

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *