Міф про те як Махиня “вбив” Боброва
1.ДКиев

 

Не так давно 15 березня 2015 року ми згадували 25-ту річницю того, як пішов з життя видатний київський футболіст, тренер та викладач, заслужений майстер спорту СРСР Микола Борисович Махиня, й наводили його біографічні відомості. Саме тоді я сповістив усіх, що в історії російського футболу Махиня брехливо фігурує як грубіян, який наніс 1946 року страшне травмування видатному московському футболісту Всеволоду Боброву, як про це писав А.Слуцький в своїй книзі “Всеволод Бобров”, яка до того ж двічі була видана величезними накладами. У цій книжці автор писав, що саме  ця травма сприяла закінченню кар’єри легенди російського футболу. І я ще тоді обіцяв розвінчати цю брехню в одному з своїх наступних нарисів саме на цій своїй сторінці у розділі “До відома”, що я й роблю.

В.Бобров з м'ячем  у нападі

В.Бобров з м’ячем у нападі

Чомусь у нашому житті переважна більшість уболівальників запам’ятовує футболіста якраз не за його футбольними досягненнями і, навіть, не за його людськими якостями чи за славним подальшим життєвим шляхом, а, здебільшого, за якимось випадком, роздмуханим засобами масової інформації, чи брехнею, надрукованою у книжках. Так і видатний капітан київського “Динамо” післявоєнних років Микола Борисович Махиня усім запам’ятався не як дуже швидкий, дещо різкий і безстрашний у єдиноборствах футболіст, як гравець, який в інтересах команди змінив амплуа нападаючого на захисника, чи як фронтовик, який вже в першому післявоєнному чемпіонаті став капітаном київського”Динамо”.  Ні, на жаль, в основному багатьом на пам’ять лише приходить страшна травма, нанесена Миколою Махинею Всеволоду Боброву, про що я вже вказав вище.

Але чи так насправді це було? Спробуємо більш ретельно розглянути деякі епізоди цієї події.

Матч чемпіонату Радянського Союзу серед команд майстрів першої групи 1946 року з так званою “командою лейтенантів” московського Центрального Будинку Червоної Армії (ЦБЧА) відбувся у Києві 28 травня й кияни в цьому матчі програли з рахунком 0:3. Дивно, але чомусь після матчу жодна з центральних газет  не звернула особливої ​​уваги на травми двох провідних нападаючих ЦБЧА, і це було зроблено саме тому, що ушкодження їх аж ніяк не були викликані грубістю київських захисників. Ось, наприклад, видяг зі звіту про цей матч, надрукованому у центральній спортивній газеті СРСР “Советский спорт” від 1 червня 1946 року. (автор – А.Ковалевський):

“…в начале второго тайма москвичей постигла неудача. Федотов, принимая мяч, повредил колено и ушёл с поля. Его заменил Щербатенко. Вскоре на штрафной площадке киевлян Бобров во время дриблинга также растянул себе ногу. Москвичи остаются вдесятером, но легко удерживают счёт. Хорошо судил Дмитриев…”.

Програмка матчу 1946 р. – "Динамо" Київ – ЦБЧА Москва

Програмка матчу 1946 р. – “Динамо” Київ – ЦБЧА Москва

Як бачите, зовсім не згадується грубість киян, до того ж високо оцінена й робота арбітра. Хоча в той час здебільшого усі судді, які потурали брудній грі, отримували в пресі самі невтішні епітети.

Та й серед вболівальників нічого такого не поширювалося, тим паче що Бобров продовжував собі грати й дивував прихильників чудовою грою у футбол і хоккей в лавах ЦБЧА (ЦСКА), ВВС і навіть “Спартака” Москва. Ви тільки подивіться на його послужний перелік досягнень: по футболу: він був 4 рази чемпіоном СРСР 1946-48, 53 рр., двічі срібним призером 1945, 49 рр., двічі володарем Кубка СРСР 1945, 48 рр. та по хокею: 7 разів чемпіоном СРСР 1948-52, 55-56 рр., тричі срібним призером 1947, 54, 57 рр. А в складі збірної СРСР з хокею він був чемпіоном Олімпійських ігор 1956 р., двічі чемпіоном світу 1954, 56 рр. і срібним призером 1955, 57 рр.,  тричі чемпіоном Європи 1945-56 рр. і срібним призером 1957 р. Пробачте, і що – усе це з невиліковною травмою, яку наніс йому ще 1946 року Микола Махиня ? Так це ж просто нонсенс.

То звідки ж ця несенітниця пішла, з чого б це? Виявляється спочатку у невеличкій книжечці “Самый интересный матч”, що була видана вже 1963 року, в одному з нарисів (на стор. 88) були наведені начебто слова самого Боброва щодо зустоічі 10 жовтня 1946 року ЦБЧА з московським “Торпедо” на Кубок СРСР: “…я только-только заканчивал лечение после тяжёлой травмы, полученной в Киеве. И вот, накануне матча Борис Андреевич спрашивает меня: - Сева, сможешь играть?. До речі, й досі таємницею залишається: чи запитував насправді про це Аркадьєв у Боброва, чи це така літературна обробка автора нариса.

А далі ще через 20 років у ще одній невеличкій книжечці А.Салуцького “Всеволод Бобров”, виданої 1984 року в Москві у серії “Сердца, отданные спорту” накладом у 50 тисяч примірників, наведена більш яскрава інформація про травму Боброва у вищезгаданому матчі:

“…обозлённый защитник (мався на увазі саме Махиня) прыгнул ему на пятку. Бобров, как всегда изо всех сил уже рванулся вперёд, но его нога оказалась припечатанной к земле (очевидно захисник продовжував так і стояти на його п’ятці). Коленный сустав не выдержал такой колоссальной нагрузки. Бобров потерял сознание.

Утримаюсь від коментарів… Якщо ж ви в чомусь сумніваєтеся, то спробуйте уявити щось подібне самі. Ось так письменник Салуцький розповів усім в Радянському Союзі як саме це було з усіма подробицями. До того ж ця книжка була перевидана ще й 1987 року в більшому форматі та вже й накладом…  у 100 тисяч примірників. Усі прочитали яким “звіром” був отой київський захисник.

А 1990 року у книжці “Борис Аркадьев”, що вийшла у видавництві “Физкультура и спорт” на сторінці 159 в спогадах очевидця вже значилося про цю травму Боброва, що на его колено было страшно смотреть.

Здавалося б журналістам потрібно було б звернутися до першоджерел: до преси тих років, спогадів очевидців… Але цього немає і в помині! Здавалося б: що може бути простішим – написати правду, спираючись на факти і перевірені документи. Що заважало їм це зробити !?

Та куди там! Мало того, знову ще через 10 років розпочалася з боку ЗМІ Росії компанія розкручування міфів проти України. Усе раніше наведене почало тиражуватися в ще більших масштабах. Першим розпочав московський щотижневик “Футбол”, який у №43 за 2000 рік спочатку навів спогади про чудову людину і спортсмена Всеволода Михайловича Боброва й усі отримали надію, що хоч на честь 80-річчя легенди російського спорту будуть ліквідовані нашарування брехні і домислів. Та не тут-то було! У тому ж щотижневику “Футбол” за №49 була надрукована стаття поважаємого усіма історика і статистика футболу В.Фаліна, в якій просто безсоромно про травмування Боброва 1946 року була надрукована відверта брехня: “…он ещё предпринял отчаянную попытку вернуться на поле и даже 14-го июля в Ленинграде вышел в основном составе, но сыграл всего три минуты.”

Та що казати, більшість з усіх авторів теж були досить неточні. Ось почитайте, що було насправді після цього “вбивства” улюбленця московських вболівальників “українським злочинцем” з київського “Динамо”:

Для Боброва чемпіонат СРСР на цьому дійсно закінчився. Але ж був ще й Кубок СРСР! Виявляється, Всеволод Михайлович через 3 місяці (теж не термін) вийшов на гру 6 жовтня з “Зенітом” Ленінград і зіграв… усю гру (а не 3 хвилини) й навіть забив гол (див. “Советский спорт” №70). А потім був наступний матч на Кубок СРСР з “Торпедо” (Москва) 10 жовтня. До того ж не тільки Кубком обмежився армієць. За свідченням Гулбата Торадзе (див. “Футбол” №23 за 2000 р.): “…Поздней осенью 1946 г. ЦДКА во главе с оправившимися от травм Г.Федотовым и В.Бобровым участвует в играх на турнире в Тбилиси.” Де вразили місцевих уболівальників, як майстерністю, так і формою.

А потім зима, й відповідно час зимових видів спорту: російський хокей і канадський. Бобров бере участь як в першому виді (на першість Москви та СРСР), так і в канадському за “ВВС” 30 грудня 1946 року (див.”Советский спорт” №94) у грі, яка була дуже грубою, бо з 16-ти гравців 10 були видалені на 60-й хвилині.

І тільки вже після новорічних свят В.М.Бобров був відправлений на лікування до Югославії. Знову питання: а чому чекали сім місяців? А тепер про саме лікування. Письменник Салуцький стверджує, що професор спортивної медицини Гроспіч зробив операцію неправильно (стор. 145 його книжки). Це стверджує і Олег Белаковській, а ось Мурадов вже скорочує термін реабілітації до півроку. Та пробачте, але як це могло бути, з огляду на рівень тодішньої медицини? Таким чином, судити про те правильно чи ні була зроблена операція на меніску в той час у нас ніхто не був спроможний, з вельми поважних причин: у нас не було відповідних технологій і компетентних фахівців…

І.. о чудо, Бобров вже 29 травня 1947 року (після “неправильно зробленої операції”) виходить в на поле в календарній грі чемпіонату СРСР (!), Тобто менше ніж через півроку! Салуцький ж пише: “…правая нога продолжает болеть (для більш допитливих – зверніть увагу на фотографії тих часів: у Боброва пов’язка… на лівій нозі!) и… пришлось обращаться на консультацию к главному хирургу Советской Армии генерал-майору медицинской службы Ф.Ф.Берёзкину” (знову ж симптоматично – це ж був зовсім не спортивний лікар).

А далі було… ціле десятиріччя найвищої слави й досягнень цього чудового спортсмена. То про яке передчасне завершення кар’єри йде мова? Якщо й так, то не грубість суперників, а відсутність досвіду відновлення після травми і просто нещасливий збіг обставин був причиною цього. Що ж до силової боротьби Миколи Махині у захисті, то якщо вона й сприяла цьому травмуванню, то аж ніяк не могла бути навмисною. Йому в той час було вже 33 роки. У цьому віці грають вже більше головою, ніж ногами. Зазвичай ламали суперника саме юні захисники. Саме в юному віці Сергій Нікулін порвав “ахілл” Едуарду Стрельцову, а Сергій Шустиков ледь не відірвав ногу Сергію Юрану. Так що ось і таке буває. А тепер уявіть що відчував Микола Борисович в оостанні роки свого життя, коли його на усю країну представили майже вбивцею легенди радянського футолу. Нагадаю, що помер М.Махиня 15 березня 1990 р. в м. Києві.

Дякую за увагу до моєї творчості, але одразу хочу зазначити що тут мною досить багато запозичено з журналу “Киккер”, стаття з якого “Николай Махиня. Страницы биографии” була передрукована 16 листопада 2004 року в Інтернеті на сайті вболівальників “Динамо” Київ від Євгена Сидаша – Dynamomania.com.

                                                                              Анатолій Коломієць

 

Коментарів: 1

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *