За що насправді німці розстріляли п’ятьох київських динамівців під час окупації Києва?
1.Надпись на пам.расстрела футболистов

 

Спочатку почнемо з того, що вияснимо за що ж арештували футболістів київського “Динамо” в серпні 1942 року.

Звичайно, невдоволення керівництва Українського спорттовариства “Рух” та конкретно його голови Г.Д.Швецова, тим, що не їх команда була кращою в Києві, було очевидним. Усі члени “Руху”, звісно аж ніяк не могли не висловлюватися про це, хоча б при розмовах один з одним. Відмова динамівців грати в “Русі” болюче вдарила по іміджу цієї спортивної організації, а з кожною перемогою “Старту” авторитет “Руху”, звичайно, зменшувався. Крім того, керівництво “Руху” вже знало, що команда “Старт” стала незручною й для німецької влади в місті, бо після постійних поразок німецьких команд штадткомісар м.Києва Бернадт вже заборонив проводити зустрічі німецьких команд з українськими.

Чудово знали футболісти “Руху” разом зі своїми керівниками, що їм не по силам виграти у “Старта”. Однак піти на матч-реванш з командою хлібозаводу – це було 2.Памятник на могиле расстрела футболистовєдине, що їм залишалося для врятування престижу своєї організації, й сподіватися на чудо. Але чуда не сталося. І от уявіть собі те засмучення, яке вони відчували після матчу, який закінчився з розгромним рахунком. До того ж серед членів “Руху” були й агенти гестапо. Ні в якому разі не можна звинувачувати Г.Д.Швецова, не маючи документального підтвердження, але, очевидно, хтось все ж “натиснув на важелі” і “обмовився”, що в “Старті” грають колишні “працівники” відомства НКВС, та й до того ще й безцеремонно перемагають німецькі команди.

Німцям тільки цього й не вистачало. Бо впевнитися в достовірності доведеного до них вони вважали своїм обов’язком.

18 серпня було проведено арешт безпосередньо на хлібозаводі саме тих, хто грав в команді “Старт”. Заарештували спочатку сімох, які в той день були на роботі: Трусевича, Свиридовського Кузьменка, Клименка, Путистіна, Комарова та В.Балакіна. Гончаренко та Тютчева в той день на роботі не було, але їм залишили повістки. Коли ж вони з’явилися до гестапо, то їх також заарештували. Ткаченко, якого в свій час було звільнено з поліції й він ніде не працював, було заарештовано теж ще 18 серпня вдома.

Через два дні був звільнений Володимир Балакін, тому що було підтверджено, що до “Динамо” він не мав ніякого відношення. Його переплутали з братом – Миколою Балакіним. Це ще раз свідчить про те, що заарештовували лише динамівців. Навіть Сухарєва з Мельником пальцем не тонули., хоча ті 1941 року були зараховані до команди “Динамо та в основі не “засвітилися”.

Останнім було заарештовано Миколу Коротких. Це сталося вже 6 вересня. Його заарештували в їдальні, де він весь час працював поваром. Він, звісно, знав про арешт своїх одноклубників, але добре розумів, що це не пов’язане з матчами. Так вже сталося, що якийсь Сидоренко, що жив по сусідству з ним і працював у поліції, впізнав в ньому того майора НКВС, який в 30-ті роки під час компанії по вилученню цінностей у населення Києва, був у групі тих, що обшукували його квартиру. Інформація, що його начебто видала рідна сестра Анастасія, не мала сенсу, крім одного: коли її викликали на очну ставку з братом у гестапо, то у неї за допомогою погрожування все ж було вирвано визнання того, що її брат був членом партії й кадровим співробітником НКВС, до того ж вона дуже хвилювалася за долю свого сина.

Таким чином, в катівнях гестапо опинилося 10 футболістів команди “Старт”, і слідство тривало не декілька днів, а біля місяця, бо восьмеро з них було відправлено до Сирецького концтабору тільки в середині вересня. За цей час сталося дві неординарні події. Перша – це загибель Миколи Коротких. Його замучили на допитах і тортурах, які до нього були застосовані, тому що під час обшуку у нього на квартирі знайшли фотографію, на якій він був у формі НКВС, з петлицями (це фото наведене наприкінці цієї статті). Друга – 8 вересня при спробі втекти було застрелено Олександра Ткаченко (очевидцем цього була його мати, яка принесла йому передачу). Якщо перша подія усім добре відома й ім’я Миколи Коротких увійшло до історії київського “Динамо” й він зображений одним з чотирьох на пам’ятнику героям “матчу смерті”, то інформація про вбивство Олександра Ткаченко стала відома вже лише в середині першого десятиріччя нинішнього століття. Виявляється, загинуло не четверо київських футболістів, а п’ятеро. Ось бачите, до чого приводять глибокі дослідження подій “гарячого літа сорок другого”.

Сирецький  концентраційний  табір – один з філіалів німецького концтабору Заксенхаузен. Створений у Києві німецькою окупаційною владою весною 1942 року. Досить часто його іменують “Бабиним яром”, тому що він був знаходився поряд з місцем масових розстрілів євреїв 29-30 серпня 1941 року. Для концтабору була використана територія літніх учбових військових таборів Київського гарнізону. В ньому в спеціальних землянках і бараках утримувалося одночасно до 3 тисяч ув’язнених. За час існування цього концтабору в ньому загинуло понад 25 тисяч військовополонених і громадських осіб. Трупи тих, хто гинув, спочатку заривалися в Бабиному яру, а потім прямо на території концтабору в ямах і траншеях. 

Таким чином, з десяти арештованих футболістів до Сирецького концтабору попало вісім. Усі вони були “оброблені” в гестапо й про відсутність бодай хоч якихось серйозних доказів свідчить той факт, що їх усіх в цьому концтаборі утримували не за правилам найбільш суворого режиму, а згідно з визначеними окупантами категоріями населення, як неблагонадійних.    

А по місту вже ходили чутки, що їх заарештували за значну крадіжку хліба на хлібозаводі, про яку навіть писалося в газетах і повідомлялося, що було заарештовано й засуджено до розстрілу чотирьох чоловік, яких раніше влада відпустила під чесне слово.  Ці слухи мали підставу, тому що, чого там “гріхи притаювати”, кажуть, добачалися за футболістами заводу окремі випадки “виносу” в незначній кількості борошна. Адміністрація заводу за це їх не жалувала і мріяла як скоріше звільнитися від цього клопоту. Однак проти “шефа” вона йти боялася.

Також припускалося, що, наприклад, Свиридовського було заарештовано, тому що він порушив порядок, встановлений Міською управою, а саме – тренував ще одну з команд в місті – “Алмаз” (граверно-ювелірна фабрика) й судив 14 серпня матч цієї команди з угорцями. Але це мало вірогідно й скоріш це були лише чутки.

В концтаборі всі футболісти були розподілені умовно по трьом групам:

перша – ті, що працювали в так званій “виїзній бригаді” – Трусевич, Кузьменко та Клименко. Вони перебували безпосередньо в концтаборі в бараках і щоденно під охороною виконували в місті якісь роботи (посилання на те, що ця бригада іменувалася “асфальтовою”, допустиме, але напевно все ж тільки деякий час – лише восени 1942 року, а в подальшому роботи вже були інші, тай склад бригади змінювався – Примітка автора);

друга – окрема група монтерів з обслуговування електромереж концтабору – Путистін, Комаров і Тютчев. Розміщалися вони під охороною поліції в окремому будиночку;

третя – швецька група – Гончаренко та Свиридовський. Працювали вони в майстерні по ремонту взуття для поліцаїв охоронної команди Лук’янівської тюрми й жили там у підвалі, де була котельня.

На протязі п’яти місяців ніяких особливих подій не відбувалося, все йшло своєю чергою. Футболісти працювали, й якихось значних зауважень до них не було. Навіть їх рідним і близьким вдавалося приносити їм скромні передачі, щоб хоч якось їх підкормити.

І так це продовжувалося аж до лютого 1944 року.

У Сирецькому концтаборі були запроваджені суворі правила покарання “заложників” за будь які  інциденти в місті проти німецької влади. Розстрілювали на очах решти ув’язнених кожного третього або кожного п’ятого з загального строю. Чому на це потрібно одразу звернути увагу читача, він скоро зрозуміє.

А далі – розповідь про те, за що саме були розстріляні ще троє київських динамівців – Трусевич, Кузьменко та Клименко.

Щоб точніше й достовірніше про це розповісти, нічого кращого немає, як надати текст з невеликої книжки “Чи був “матч смерті”? Документи свідчать”, яка була видана 2006 року і автором якої був колишній заступник Служби безпеки України генерал-лейтенант юстиції, заслужений юрист України Володимир Ілліч Пристайко.

В цій книжці на 176 сторінках, з яких лише 54 сторінки тексту, а на всіх інших наведено понад 50 конкретних документів з архівів КДБ, більшість яких на протязі 60 років була засекречена й до яких ні в кого з смертних доступу не було. Саме вивчення протоколів допитів слідчими НКВС очевидців подій тих часів й дали можливість автору створити справжню картину того, за що саме були розстріляні троє динамівців:

 

“…Нові господарі будинку колишнього НКДБ на вулиці Володимирській, 33, виявили в його підвалах велику кількість стандартних полін для опалювання приміщень, які, цілком імовірно, були закладені туди ще в часи будівництва легендарної вузькоколійки Боярка – Київ. Німці терміново вирішили звільнити підвали, побоюючись можливо, закладених туди мін, або просто була взимку 1943 року потреба у дровах. Останнє, мабуть, більш правдоподібне, оскільки дві створені із в’язнів і військовополонених Сирецького табору бригади возили дрова на хлібозавод і м’ясокомбінат, а третя бригада виносила поліна з підвалу і складала їх у дворі будинку гестапо. Заїзд у двір здійснювався через ворота з вулиці Ірининської. До складу бригади, яка доставляла дрова на хлібозавод, входили крім інших вязнів, Микола Трусевич, Іван Кузьменко, Олексій Клименко та Федір Тютчев.. Працюючи не один день, бригади відлагодили доставку у двір гестапо із хлібозаводу хлібних виробів, а з мясокомбінату ковбаси. Спосіб взаємного обміну продуктами і передачі членам бригади, які працювали в підвалі, був простий: продукти закладали у штабелі між полін, а потім забирали. Якось вівчарка начальника тюрми витягла зі штабеля ковбасу, що побачив один з військовополонених і кинувся за собакою. Гестапівець, почувши через вікно свого кабінету гамір і гавкання вівчарки, вийшов у двір і почав жорстоко бити полоненого. Це був юнак років 20-22, вірменин і, судячи з одягу, колишній моряк Дніпровської флотилії. Кілька його друзів намагалися втрутитися і припинити екзекуцію, а сам юнак, відбиваючись, відірвав комір шкіряного пальта фашистського офіцера. Той пострілом із пістолета убив полоненого і викликав коменданта табору Радомського. Бригади вантажників були блоковані у дворі гестапо, Радомський і гестапівець вчинили розправу над кількома полоненими, які намагалися рятувати моряка, а згодом спеціальною автомашиною доставили усіх до табору. Вишикувавши в’язнів, фашистські кати об’явили, що за спротив німецькому офіцерові і замах на його життя буде розстріляно кожного третього. У загальній шерензі майже п’ятдесяти в’язнів серед приречених опинилися М.Трусевич, І.Кузьменко та О.Клименко…”.

Як бачите,  до Тютчева доля була доброзичливою. Ось саме це він розповів після війни М.Гончаренко, а той виклав на декількох допитах в різні часи у КДБ, а потім вже в часи незалежності розповів ще й Георгію Кузьмину, автору першої викривної публікації з розвінчання уснуючої легенди під назвою “Горячее лето сорок второго” у спецвипуску московської газети “Футбол” №13 1995 року.

Таким чином, все, що раніше було опубліковано в друкованих виданнях щодо причин розстрілу трьох футболістів виявилося не підтвердженим, хоча багато колишніх в’язнів концтабору пов’язували до певної міри розстріл кожного третього або п’ятого з німецькою собакою, яка нібито хотіла забрати в ув’язнених якісь продукти. Взагалі, досить багато було й придуманого. Наприклад, відношення цієї події до випадку з підпалюванням на механічному заводі спортінвентарю “Спорт” в день Червоної Армії 23 лютого, коли згоріли відремонтовані для німецької армії санки. Або з підмішуванням товченого скла до муки для випічки хлібу на хлібозаводі, або з підкладанням саморобної міни для знищення коменданта концтабору, або з підготовкою до втечі – все це не підтвердилося. А ось довгий час розповсюджувані чутки, які збуджували киян, про розстріл, пов’язаний зі значною крадіжкою хліба на хлібозаводі, якось опосередковано все ж мав місце.

 

                                                                                Анатолій Коломієць

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *