Saludos сильнішим! (правда про легендарний матч київського “Динамо” з басками 1937 року)
1.Герб страны басков

Історія київського “Динамо” насичена значними подіями, без яких вже не можна й уявити її, настільки в серцях уболівальників вони вже зайняли своє належне місце. Звісно, завжди на першому місті були зустрічі команди на міжнародному рівні, але й серед них і ті, які не завжди були пов’язані з перемогою над суперником. Однією з яскравих подій був і міжнародний товариський матч з легендарною збірною Басконії 1937 року, яка прибула до Радянського Союзу з революційної Іспанії. Вперше київські динамівці в цьому матчі зустрілися з командою такого рівня, у складі якої грали відомі в усій Європі футболісти-професіонали. До приїзду в Київ збірна Басконії провела в СРСР 5 матчів, в яких одержала 4 перемоги і тільки в одному матчі поступилася збірній клубів СРСР під назвою “Спартак” Москва, та й то з допомогою радянського арбітра матчу.

2.ГПО с басками 1937 гА на рахунку динамівців Києва до цього було лише два міжнародних матчі – перший ще 1929 року зі збірною робітничих клубів Нижньої Австрії, в якому вони програли 3:4, та другий вже 1936 року на піку довоєнної слави команди – зі збірною командою Туреччини, коли вони розгромили її з рахунком 9:1.

Київ готувався до зустрічі з непереможними й легендарними “басками” – іспанськими професіоналами з “Атлетіко” Більбао ще 8 липня. Вже 30 червня динамівці з метою підготовки до такого серйозного матчу потренувалися з московським “Сталінцем” і виграли – 4:0, а контрольний матч 2 липня все ж вирішили зіграти з земляками з “Локомотиву”. Та це дербі між непримиримими в ті роки суперниками, як завжди, проходило, на жаль, в грубій силовій боротьбі й мало чого принесло для підготовки команди, та й закінчилося воно скромною перемогою – 1:0. Особливо, звичайно, “старався” Костянтин Фомін, якого ще минулого року було звільнено з “Динамо” – він “косив” усіх підряд, хто наближався до воріт з його краю, за що й був вилучений з поля, але тільки наприкінці матчу.

На стадіон “Динамо” на матч с басконцями надійшло у продаж 40 тисяч квитків (це безумовно з урахуванням і так званих “вхідних” квитків, бо стадіон мав лише 18 тисяч місць для сидіння). Усі квитки були розпродані. Навіть було відмінено прохід на стадіон по будь-яким пропускам. Але в газетах “щиро” писали, як завжди в ті часи, що стадіон готовий прийняти аж 50 тисяч глядачів, але це вже було занадто.

Та матч 8 липня було відкладено, бо в Москві було вирішено переграти “басків” за будь що, тому на цей день було призначено їх матч з московським “Спартаком”. Але щоб переграти іспанців, потрібно було посилити його склад і до Москви було терміново викликано лише з київського “Динамо” двох кращих гравців – Шиловського та Щегоцького. Такі підстави тоді в “найкращій в усьому й непереможній” Країні Рад були звичною справою. Шиловський в цьому матчі забив два м’яча, один з яких саме з того “нещасного” пенальті, призначеного радянським арбітром абсолютно ні за що. Басконців це настільки обурило, що вони усією командою покинули поле. Назрівав грандіозний скандал. Біля часу їх вмовляли в роздягальні й, кажуть, лише за вказівкою самого Молотова ті погодилися продовжити гру. Але грали вже абсолютно без усякого ентузіазму, розуміючи, що перемогти їм вже не дадуть. Ось і програли – 2:6.  

 А у Києві динамівці в зв’язку з вимушеною перервою вирішили не засиджуватися й запросили одноклубників з Ростову-на-Дону, з якими 11 липня зіграли унічию – 3:3. А це вже означало, що захисні редути киян не витримують ніякої критики. Проведені у вищевказаних матчах заміни Махині на Клименко, а потім і на Путистіна, який вже давно не грав, ні до чого путнього не призвели. Тоді вирішили підсилити команду харківським півзахисником Рогозянським, та й це не виправдало себе. Під боком були ростовчани, тому відразу зупинилися на їх непоганому захиснику Глазкові. А щоб вже повністю вберегтися, запросили ще й Гвоздкова з московського “Локомотиву” та Табачковського з одеського “Динамо”. Отаким чином, змінивши перед самим матчем повністю захист й майже наполовину півзахист та й ще не випробувавши його, виходити на матч з “басками” було безглуздо. Але проти вимог керівників зверху, які вважали що вони зробили все можливе для перемоги, ніхто вже не заперечував. Усі вже віддали себе на розсуд долі.

3.Пр.ДК-Баски 1937

Програмка до матчу

Ажіотаж навкруг цього матчу був дуже великий. Була підготовлена спеціальна програмка до матчу, а за день до матчу вийшов спеціальний номер газети “Готовий до праці і оборони”, який був повністю присвячений цьому матчу. Готувалася радіотрансляція матчу на увесь Союз, але потім обмежилися лише територією республіки.

Матч відбувся 15 липня. Басконці, коли вийшли на поле й побачили знайомі “до болю” обличчя Шиловського та Щегоцького, з якими вони зустрічалися неділю тому в “пам’ятному” для них матчі в Москві з “Спартаком”, чудово зрозуміли з ким вони насправді мають справи в особі пролетарської країни, яка будує найсправедливіше в світі комуністичне суспільство. Це їх ще більше підбурило, тому вже цьому піднесенню бажання покарати суперника кияни нічого протиставити не змогли й вони, навіть не дивлячись на значний супротив з їх сторони, все ж таки програли – 1:3. Єдиний гол забив все той же Шиловський, якого “баски” так і не змогли втримати. Взагалі динамівський захист і напад зовсім не розуміли один одного і тільки з виходом на поле Гончаренка на його звичне місце з правого краю гра у нападі стала трохи більш свідомою. У басконців, як і в попередніх матчах, чудово грав у нападі Лангара, а воротар Бласко взагалі перевищив усі сподівання глядачів. Безумовно, цей матч був найкращим уроком динамівцям, бо саме “баски” поставили на належне місце увесь радянський “непереможний” і “кращий в світі” футбол.

Хочеться звернути увагу на той факт, що вперше в Києві під час привітання капітанів команд перед початком цього матчу динамівцям було вручено пам’ятний яскравий вимпел замість традиційного в ті часи в СРСР вручення букету квітів. У західних країнах розвинутого футболу вимпел з емблемою команди давно вже був невід’ємною атрибутикою при привітанні команд. Напевно капітан киян навіть і не зрозумів, нащо це вручили цей клаптик шовку, бо в розумінні наших футболістів цінності він ніякою не мав. Інша справа, якби на ньому був вишитий портрет вождя світового пролетаріату. Звісно, вимпел, на жаль, не зберегли, а скоро й зовсім забули про цю дивну подію. Надалі настала 16-річна перерва в міжнародних матчах динамівців Києва. Грати з закордонними командами взагалі просто заборонили, бо страшенно боялися чергових поразок радянського спорту й підриву свідомості громадян щодо образу життя, який був запроваджений більшовиками.

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *