Пам’ятаємо!
1.Ст.Арсенал - 70 г.- заставка

14 червня 2015 року виповнюється 90 років з дня відкриття першого стадіону київського заводу “Арсенал”

 

Згадаймо з чого починалося спортивне життя цього улюбленого киянами й рідного багатьом з них стадіону:

Київський завод “Арсенал” був заснований ще 1764 року як підприємство для виготовлення та ремонту знарядь і артилерійського спорядження. Його головні споруди побудовані в 1850-54 рр. За часів радянської влади – це підприємство особливого режиму (виробництво військової техніки та приладів для її функціонування, особливо – оптичних приладів, у тому числі і для космічних досліджень). 1958 року заводу присвоєно ім’я Леніна. Нагороджений орденами Червоного Прапора УРСР (1923 р.), Леніна (1964 р.), Жовтневої революції (1971 р.). На цьому стадіоні у радянські часи приділялася значна увага розвитку фізкультури й спорту серед працівників заводу й членів їх родин.

Ще 14 червня 1925 року був урочисто відкритий стадіон заводу “Арсенал”, побудований робітниками цього заводу при комунальному будинку заводу по вул. Нікольській, 11. Стадіон був розрахований на 3-5 тисяч глядачів, мав “ідеальне” за мірками тих часів футбольне поле з біговими доріжками і знову ж таки “грандіозними” трибунами, майданчики для баскетболу, городків і тенісу, роздягальні та літню сцену з кінотеатром. Назвали його – Стадіон Червонопрапорного Арсеналу. Відкрив урочисту частину свята голова завкому заводу Туришев. Почесними гостями на відкритті були члени уряду Петровський і Затонський. Присутніх привітали представники радянських, партійних і громадських організацій. Після показових виступів спортсменів відбулися два товариські матчі з футболу: у першому команда заводу “Арсенал” зіграла внічию зі своїми підшефними – командою школи зв’язку, а в другому – перша збірна профспілки металістів виграв у першої команди “Работпроса” (1:0). Таким чином, 14 червня 1925 слід вважати офіційною датою народження стадіону заводу “Арсенал”. А 21 червня на цьому стадіоні вже проводилися матчі весняної першості Києва з футболу.

Ось як про це писала київська газета “Пролетарская правда” за 12 червня у нарисі “Открытие стадиона Красного Арсенала”: В воскресенье 14 июня в случае благоприятной погоды состоится открытие стадиона Красного Арсенала (Никольская, 11). В программе: торжественная часть и спортвыступления:  по легкой атлетике,  футболу   (участвуют команды Арсенала, металлистов, 1-ая сборная, подшефной Арсеналу школы связи и заводские), вольные движения и др. Начало в 2 час. дня та за 16 червня у нарисі “Открытие стадиона Краснознаменного Арсенала”: …Торжественное заседание открыл предзавкома Арсенала тов. Турышев. Почетными членами президиума единогласно выбраны тт. Петровский и Затонский… С открытием поздравляли: Пискун (райком металлистов), Киселев (райком компартии), Курбатов (от культкомиссии Арсенала), Гауман (директор завода), Кузьменко (Губпрофсовет), Радченко (правл.клуба), Тимченко (подшефная школа связи), Марчайло (обувная фабрика), Садовский (Горсовет)… Футбольная команда подшефной школы связи сыграла в ничью с Арсеналом. 1-я сборная профсоюза Металлисты – 1-я Работпроса 1:0.

Вже в післявоєнні роки стадіон вдалося поступово відновити  і 13 червня 1948 року його було відкрито для проведення змагань. В цей день тут пройшов матч між командами заводу “Арсенал” та ДСТ “Красная звезда”. На початку 50-х років минулого століття на цьому стадіоні відточувала свою майстерність команда київського “Машинобудівника” (деякий час мала назви – команда Печерського району та “Зеніт”), особливо під час знаходження на посту її тренера відомого гравця київського “Динамо” Йосифа Давидовича Ліфшиця. Найвищими досягненнями цієї заводської команди були перемоги в першості УРСР 1954 і 1958 років та здобуття Кубка УРСР 1954 і 1955 років, а також вона була неодноразовим чемпіоном і володарем Кубка Києва.

Але вже 1956 року цей стадіон був закритий, бо на його місці керівництво заводу вирішило збудувати житловий будинок для своїх працівників. Команда ж заводу з 1959 року приймала участь у першості СРСР серед команд классу “Б” (вже під назвою “Арсенал”), а 1960 року стала знову чемпіоном УРСР (вже при тренері Абрамі Лермані), при цьому без свого стадіону де тільки не грала. Та стадіон не спішили будувати. А коли вже 1963 року команда заводу припинила своє існування на всесоюзній арені, то одразу “зачухалися”.

Вже в середині січня 1964 року стало відомо про рішення керівництва заводу “Арсенал” побудувати цього ж року новий стадіон заводу. Складалося таке враження, що повернулися часи 20-30-х років, коли обіцяли побудувати стадіони – комбінати здоров’я за два-три місяці, а насправді будували по 7-8 років. Так, виявляється, діяли деякі керівники й вже в 60-і роки. Була для будівництва стадіону “Арсенал” навіть створена спеціальна комісія зі сприяння цьому, до якої увійшли кадрові робітники заводу, які, мабуть, ніколи нічого не будували, і для них було абсолютно все одно: скажуть завтра побудувати стадіон – будуватимуть. Так і цього разу – пообіцяли завершити будівництво майбутніх заводських “Лужників” в День фізкультурника, тобто влітку, тобто за півроку побудувати на голому місці стадіон. З розуму вони усі посходили, чи що? Звичайно, оголосили будівництво народним, тобто заздалегідь перетворивши його в “довгобуд”. Єдине, що було зроблено професійно – це вибір місця для стадіону – яр, який тягнувся від вул. Кірова до вул. Кловської. Так згодом і розвивалися події. Створена комісія попрацювала “плідно” і в липні… навколо котловану почалося будівництво паркану для позначення меж стадіону. Навіть обіцяли закінчити проектування комплексу (як у колишні часи апетити росли). Уже, виявляється, будували не стадіон, а цілий комплекс. Краще б спочатку побудували просто футбольне поле з місцями для глядачів, але тоді це ж була б не будова комунізму, а без цього ніяк не можна було. За проектом окрім центрального ядра була ще й незліченна кількість усіляких спортивних майданчиків, корти, стрілецький тир, трибуни на 5 тисяч глядачів і … водний басейн. Звичайно, планувався і читацький зал, і шашково-шаховий павільйон, і майданчик для розваги малюків, і павільйончики для морозива та прохолодних напоїв і… ще ой як багато-багато всього. Про дату відкриття стадіону в цьому році вже питання не ставилося, всіх чомусь раптом почало хвилювати, чому це будівельники все ще не проклали водостічні труби і колектори, а потім раптом взяли й зупинили всі роботи.

А потім несподівано 1965 рік узяли й оголосили роком торжества всіх спортсменів заводу і за всіма правилами соціалістичного будівництва навіть гасло винайшли “Будівництву стадіону – зелену вулицю!”. Як бачите, історія нічому будівників комунізму не навчила. Мало того, підключили, як завжди в таких випадках, комсомол. Зобов’язали цю “організацію” стежити за тим, щоб в соціалістичних зобов’язаннях кожного комсомольця були пункти про роботу на спорудженні спортивного містечка. А те, що без грошей таке будівництво і за 10 років не освоїти, про це, на жаль, ніхто не думав у ті роки. І це так будував свій стадіон для своїх працівників  один з найбільших заводів Радянського Союзу. А що ж тоді казати про десятки тисяч заводів меншого масштабу. У наявності кредо комуністичного будівництва – “Голосно прокричати!”, а потім … нічого не робити.

Тільки 15 травня 1966 року була нарешті надана виробнича технічна документація на будівництво цього стадіону архітектором проекту В.Михайловим (“Київпроект”). На заводі встановили навіть стенд з планом майбутнього стадіону – для широкого обговорення спортивною громадськістю. Було визначено, що цього року мають бути завершені роботи по спорудженню футбольного поля та бігових доріжок. Та в травні на місці будівництва працював тільки один бульдозер, вирівнюють ґрунт укосів, а працівники заводу все ще прибирали спиляні дерева, вирубані чагарники і викорчувані пеньки. Щодо дренажної системи, то поки проводилися тільки підготовчі роботи. Потім знову були піднято питання про необхідність проголошення робіт по спорудженню стадіону заводським народним будівництвом. Складалося враження, що до цього воно, виявляється, не було народним. Може якимось іншим? А вже тільки у вересні приступили до “забивання” 200 залізобетонних палиць для трибун, але виявилося що не завезли пісок і щебінь. За планами “соціалістичного господарювання” щебінь закупили на Київській ГЕС, а, як і чим його звідти вивезти, ніхто не передбачив. Осінні розкислі дороги не дозволили вивезти з скрізь розритої території ГЕС цей злощасний щебінь і… роботи припинилися до кращих часів. А коли виявилося, що у такого найбільшого в країні підприємства, як завод “Арсенал”, взагалі до того ж ше й немає грошей, щоб розрахуватися з підрядником, то техніка з будмайданчика була вивезена, й усі на цьому будівництві “поставили хрест”. Дивно, але Всесоюзна рада ДСТ профспілок в кінці листопада привітав працівників, тренерів, фізкультурних активістів СК “Арсенал” з достроковим виконанням зобов’язань, взятих клубом на 1966 рік. Ставилося само по собі питання: а чи потрібен клубу стадіон? Адже і без нього все виконувалось і перевиконувалось, а на папері все було виявляється просто напрочуд гарним.

От і навесні наступного року будівництво стадіону СК “Арсенал” так і не було продовжено. Довелося тренерам футбольних команд клубу О.Т.Матюхіну і О.П.Лаєвському власними силами на території колишнього Печерського іподрому підготувати новий майданчик, бо десь все ж таки матчі команди клубу мали проводити, не кажучи вже про тренування.

І 1968 року будівництво стадіону заводу “Арсенал” навіть в частині його першої черги залишалося тільки на кресленнях. Субпідрядники зірвали всі плани будівництва, але на то у них як завжди знайшлися об’єктивні причини. Однак у першому півріччі були прийняті серйозні заходи по розгортанню робіт на будівництві цього об’єкту й результати були досить вагомі. На представленій нижче ілюстрації щодо цього будівництва вже видно, що центральне ядро ​​набуло своїх певних обрисів, а сплановане футбольне поле до кінця липня вже почали покривати шаром торфу. Однак після цього все знову застопорилося, бо торфом покрили лише половину поля – більше його просто не завезли. Не завезли й покриття для бігових доріжок, схили під трибуни не зміцнили і восени дощі їх розмили, бруд розлилася по футбольному полю. Виявляється, винні в цьому були діти, які копалися на схилах і зруйнували їх, адже територію стадіону навіть не спромоглися, як слід обгородити. Тепер уже взяте зобов’язання завершити будівництво стадіону до 100-річчя “великого” Леніна знову було під загрозою зриву.

У перших числах аж жовтня 1969 року адміністрація заводу найсерйознішим чином підійшла до питання завершення будівництва свого стадіону. Питання було винесене на рівень парткому заводу, на якому були розглянуті терміни завершення будівництва спортивного ядра стадіону (футбольне поле, волейбольні та баскетбольні майданчики й тенісні корти) вже до 52-ої річниці Жовтня. Однак все ж заздалегідь було висловлено сумнів, що повністю стадіон зможуть ввести в експлуатацію до квітня 1970 року, тобто до 100-річчя народження Леніна. Для прискорення роботи був розроблений спеціальний графік участі в будівництві працівників цехів і відділів заводу, а для висвітлення перебігу будівельних робіт вже в котре як на території заводу, так і на самому будівництві були обладнані спеціальні стенди.

На початку ж 1970 року на цій “будові століття” навіть трибуни для глядачів не почали встановлювати, хоча все ж поле підготували, і вже з другого кола матчі першості міста команди СК “Арсенал” стали проводити на цьому стадіоні. До цього часу 15 довгих років командам спортколективу (а потім навіть і спортклубу) заводу “Арсенал” усі матчі й тренування доводилося проводити на території колишнього Печерського іподрому та на майданчику суворовського училища, а на матчі команди майстрів СК “Арсенал” Київ доводилося орендувати стадіон “Динамо”. Отже, перший матч на полі цього нового ще недобудованого стадіону було проведено в День фізкультурника 7 серпня 1970 року поміж молодіжною командою і ветеранами СК “Арсенал”.

Не смійтеся, але аж 4 липня 1972 року пізно ввечері громадська комісія з контролю за будівництвом цього стадіону прийняла лише першу чергу будівництва. А вже наступного дня, 5 липня відбулося урочисте відкриття нового стадіону в Києві й одночасно Всесоюзної спартакіади технікумів відомства оборонної промисловості. І що б ви думали, після цього стадіон був визнаний одним з найкращих спортивних споруд цього відомства. Відразу ж на стадіоні розпочалися змагання з футболу за програмою Всесоюзної спартакіади школярів.

А 1973 року стадіон вже працював в повну потужність, бо на ньому проводилися матчі першості міста. Тут 18 травня було проведено в урочистій обстановці відкриття заводської спартакіади, що завершилося футбольним матчем на першість міста між першими дорослими командами СК “Арсенал” і ДСТ “Локомотив”. Ось такі справи.

І щоб ви думали, через якихось 7 років саме 1980 року цей стадіон було… повністю реконструйовано, бо він розглядався як запасний стадіон для проведення тренувань команд-учасниць олімпійського футбольного турніру. Крім приведених у порядок трибун та бігових доріжок, залитих синтетичним покриттям типу “Олімпія”, була повністю замінена земля на футбольному полі і споруджена відповідно до світових стандартів дренажна система. Й знову, звичайно, урочисте відкриття саме оновленого стадіону “Арсенал” було проведено 10 липня.

Таким чином рахуйте – почали будувати 1964 року, а довели до розуму вже 1980 року, тобто на спорудження такої собі й не дуже вже “шикарної” споруду було витрачено… 16 років. Ось Вам приклад темпів “соціалістичного” будівництва в Країні Рад.

Нажаль, на сьогодні стадіон справляє гнітюче враження через свою занедбаність…

 

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *